Всі публікації щодо:
Гайворонський Михайло

Минуле зноситься березою гінкою

Минуле зноситься березою гінкою,

І спогади тремтять, як листя надо мною.


Чи згадуєш і ти прогулянки над Бугом,

Як кожен камінь був безмовним нашим другом?

Там жде по-давньому на нас гранітний трон,

І дише ще ім’я твоє в розмові крон,

Що піднеслись над ним, і просяться

в блакить,

І ловлять леготи в свою гостинну сіть.

Чи чуєш лепети і рокоти потоків,

Що в них бринить луна прадавніх

райських років.

Як лист у промені, серця світились наші

І забували біль і горя чорні чаші,

І з гаєм, скелями, з полянами чуткими

Перекликалися, мов кришталеві рими...


Як сумно думати, .що той полон солодкий

Душ наших був такий летючий і короткий!

Минулось! І чуття гірке в мені встає:

Як мало блага нам буття земне дає!

Мутний його бурун без цілі й правди рине,

І гідно ми живем лише скупі години.