Всі публікації щодо:
Гайворонський Михайло
Минуле зноситься березою гінкою
Минуле зноситься березою гінкою,
І спогади тремтять, як листя надо мною.
Чи згадуєш і ти прогулянки над Бугом,
Як кожен камінь був безмовним нашим другом?
Там жде по-давньому на нас гранітний трон,
І дише ще ім’я твоє в розмові крон,
Що піднеслись над ним, і просяться
в блакить,
І ловлять леготи в свою гостинну сіть.
Чи чуєш лепети і рокоти потоків,
Що в них бринить луна прадавніх
райських років.
Як лист у промені, серця світились наші
І забували біль і горя чорні чаші,
І з гаєм, скелями, з полянами чуткими
Перекликалися, мов кришталеві рими...
Як сумно думати, .що той полон солодкий
Душ наших був такий летючий і короткий!
Минулось! І чуття гірке в мені встає:
Як мало блага нам буття земне дає!
Мутний його бурун без цілі й правди рине,
І гідно ми живем лише скупі години.