Всі публікації щодо:
Гайворонський Михайло
Як шатра бронзові, стоять каштани
Як шатра бронзові, стоять каштани,
І жовтиною липи підпливли.
Поблякло все: і радості, і рани,
Все в прохолодні збилося вузли.
І дні змішалися в неясних сплетах,
І стопом бронзовим лежать роки.
Не розпізнати на старих монетах
Минулого зникаючі знаки.
І, в у лиць в’язь пірнувши, в неминучий
Свій уділ, ти чіткий почуєш стук:
З гілля каштанового плід блискучий
Враз падає на безобличний брук.
Ти в руки візьмеш плід з чуттям туманним —
Дитя, що буде деревом рости.
... Тобі згадається: в житті оманнім
Колись, давно, дитинство мав і ти.