Всі публікації щодо:
Гайворонський Михайло

Рятунок

Це сталося тоді, коли над містом,

країни світичем, нависла тяжко

погроза згуби чорної. Не треба

про безголов’я ширше говорити:

заглиблюючись мислями в нещастя,

ми їх тим самим кличемо до себе.


Звичайний, як здавалось, рух сповняв

майдани й вулиць але серця

у жителів стискались прочуттям

потворних бід, що зяяли, немов

велика ніч без зір і без світання, —

і, задихаючися під вагою

думок про неминучий день заглади,

померлим заздрив не один живий.


Погода, коли фатум невблаганний

гримів у браму міста, теж була

гнітюча і бездушна: тупо скніла

відлига, танув сніг брудний, вода

холодна укривала брук — і вогкість

пронизлива повітря пойняла.

Дня одного майданом велелюдним,

не знати відкіля узявшись, тихо

проходив чоловік. Він був старий,

пальто його було потерте; в комір

від холоду ховав обличчя він —

на перший погляд: повсякденна постать

життям розбита, злидням нечужа.

Але нелюдська і недобра сила

від нього віяла: мов остовпілі,

спинялись раптом перехожі; з вулиць

сусідніх інші на майдан збігались,

не знаючи, чому і задля чого

вони те роблять. Незбагненний жах

мертвив їх душі. Але чудно й дивно:

скоряючись потузі демонічній,

на боязкім віддаленні юрба

за ворожбитом рушила.

Старий,

не оглядаючись, ішов вперед,

і знали городяни: їх поглине,

рознявшись на путі останній їх,

безодня клекотюча мук пекельних.


З-за рогу вийшла дівчина. Вона

нестримною, летючою ходою

наблизилась до чаклуна, спинилась

і голосом, в якому променіла

надлюдська смілість, невимовна певність

і влада височин, йому рекла:

— Чому прийшов сюди? Хіба забув?

Поглянь і йди.—

З останніми словами

вона рішучим жестом розгорнула

сувій паперу, що в її руці,

як голуб лагідний, білів... Чоло

старий підвів раптово, поточився

і в дівчину відважну втупив очі;

холодні, вигаслі, старечі, майже

без виразу вони були, а втім,

долонями закрились люди швидко;

їх погляд мозок наче розривав.


Здригнувся чорнокнижник; жовту п’ясть

підніс корчійним порухом,

але рука упала. Все кругом завмерло.


Нерушна і безмовна ждала діва.


Ще мить — і закрутився дикий вихор

навколо гостя темного, а постать

його рідіти бистро почала

в свистючім вирі вітровім — і враз

розтала. Вихор зник. Глибока тиша.


Тоді полегкість ніжна, благодатна

в серця промкнулась натовпу — і вдячні

були звернулись очі, де стояла

та невідома дівчина. Даремно:

її не стало теж.

Великий подив

присутнім був: не пам’ятав ніхто

як слід її обличчя і одежі —

і всі шукання не розкрили людям,

хто добра рятівниця їх була.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.