ЛЕОНІД ГЛІБОВ

ДУМКА - ЛЕОНІД ГЛІБОВ

Як за лісом, за пролісом

Ясне сонце сходить,

Як за морем за далеким

Десь воно заходить, —

Я згадую інший ранок,

Інший вечір бачу.

Та й думаю: було колись,

Тепер не побачу.

Я згадую тоді про степ,

Широкий, пахучий,

Та й думаю, і я тоді

Неначе був луччий.

Там був простір, всюди воля,

Жилось, як хотілось;

Молодому, безпечному

І лихо не снилось.

Вийдеш собі — любо глянуть:

Кругом все співає...

Куди ідеш, чого ідеш? —

Ніхто не спитає...

Небо ясне, степ — як море,

Трава зеленіє,

Льон синіє, гречка пахне,

Пшениця жовтіє.

По пшениці теплий вітер

Хвилями гуляє,

Молодую пшениченьку

Неначе гойдає.

Над берегом чайка скиглить,

Діток доглядає;

На толоці вівчар в брилі

На сопілку грає.

Там синіє Дніпр широкий

З жовтими пісками,

З високими берегами,

З темними лісами...

Шумить, біжить стародавній

І буде шуміти,

А мені вже, самотньому,

Та й не молодіти...

Года ж мої, орли мої,

Скажіть, де ви ділись —

Чи ви в лісі, чи ви в морі

З лиха притаїлись?

Озвітеся, вернітеся,

Я вас пришаную,

Як дівчину коханую,

Я вас поцілую!

Нема чутки, нема вістки,

І не озовуться, —

Тільки в степу речі мої

За вітром несуться...

Видно, вже вас, года мої.

Та й не дожидати;

Двічі, мабуть, козакові

Не парубкувати...

Нехай же вам, года мої,

Легесенько йкнеться

Та з іншими, та з кращими

Хороше живеться!