ГЛІБОВ ЛЕОНІД - ВОВК ТА ЯГНЯ

ЛЕОНІД ГЛІБОВ

ГЛІБОВ ЛЕОНІД - ВОВК ТА ЯГНЯ

На світі вже давно ведеться,

Що нижчий перед вищим гнеться,

А більший меншого кусає та ще й б'є —

Затим що сила є...

Примір не довго б показати,

Та — цур йому! Нащо чіпать?..

А щоб кінці як-небудь поховать,

Я хочу байку розказати.

Улітку, саме серед дня,

Пустуючи, дурне Ягня

Само забилося до річки —

Напитися водички.

От чи пило, чи ні — глядить:

Аж суне Вовк — такий страшенний

Та здоровенний!

Та так прямісінько й біжить

До бідного Ягняти.

Ягняті нікуди тікати;

Стоїть, сердешне, та дрижить...

А Вовк, неначе комісар, кричить

(Він, щоб присікаться, знайшов причину):

— Нащо се ти, собачий сину,

Тут каламутиш берег мій

Та квапиш ніс поганий свій

У чистую оцюю воду?

Та я тобі за сюю шкоду

Ти знаєш, що зроблю?..

Як муху, задавлю!

— Ні, паночку,— Ягня йому мовляє,—

Водиці я не сколотив,

Бо ще й не пив;

А хоч би й пив, то шкоди в тім немає,

Бо я стою зовсім не там,

Де треба пити вам,

Та ще й вода од вас сюди збігає...

— Так себто я брешу? — тут Вовк йому гукнув. —

Чи бач! Ще і базікать стало...

Такого ще поганця не бувало!..

Здається, ти й позаторік тут був

Та капості мені робив... Тривай же!

Ти думаєш, що я забув?

— Помилуйте! — йому Ягнятко каже,—

На світі я ще й году не прожив.

— Так брат твій був.

— Нема братів.

— Так, може, батько,

Коли не дядько...

Або ж хто-небудь з ваших був...

Хіба не знаю я, не чув,

Що ви усі мене б із'їли,

Якби вловили?

Собаки й вівчарі твої,

Усі ви — вороги мої:

Од вас мені життя немає...

Ще мало я терпів?

— Так чим же я вам досадив? —

Ягнятко, плачучи, питає.

— Цить, капосне! Либонь, не знає...

Ще й огризається, щеня!

Що ти за птиця?! Ти — Ягня!

Як сміло ти мене питати?

Вовк, може, їсти захотів!..

Не вам про теє, дурням, знати! —

І —Вовк Ягнятко задавив...

Нащо йому про теє знати,

Що, може, плаче бідна мати

Та побивається, як рибонька об лід:

Він Вовк, він пан... йому не слід...

1854