Всі публікації щодо:
Голобородько Василь

Голова

Котилася, як кавун, голова з гори,

як кавун, кривава людська голова.

Котилася голова.

Ще у очах тріпотіли

листя папірці зелені

і стежка намотувалася стрічкою під ноги.

Ще у вухах шурхотіло колосся,

рипів біля колодязя журавель,

гули оси,

сміялася дитина.

Ще на губах висів поцілунок,

ще вони ворушилися

і складалися трубочкою, щоб засвистіти.

Ще зуби жадібно вгризалися у м’якість

грушок-лежанок.

Ще язик розповідав

про веселі пригоди друзям.

Ще щоки відчували тепло подушки

і жінчиного плеча.

Ще у ніс заходили пахощі осені,

прілого листя.

Ще під зморщеним чолом визрівали думки.

А голова уже котилася.

Як кавун, кривава людська голова.

І падали непритомні жінки,

падали непритомні матері та сестри

і простягали по землі довгі руки,

і по руках,

як по білих рушниках,

ішли за головою люди

і шелестіли,

як чорні жалобні стрічки.