Всі публікації щодо:
Грабовський Павло

Веснянки

І

Зійшли сніги, шумить вода,

Весною повіва;

Земля квіточки викида,

Буяє травка молода;

Все мертве ожива.

Веселе сонечко блистить,

Проміння щердо ллє;

Гайок привітно шелестить,

Неначе кличе пригостить;

Струмочок виграє.

Сіяють злотом небеса,

Витьохкують пташки…

А груди думонька стиса:

Ховає зверхня ця краса

Смердючі болячки.

II

Знову, ластівочко-серце,

Ти вернулась, знов звила

В нас під хатою кубельце…

Заспівай же, де була?

Розкажи: чи й там, як тута,

Пекло скрізь - ні верть, ні круть:

Люди носять рабські пута,

У чужій кормизі мруть?

Світлі поклики колишні

До братерства та рідні,

Мов ті дріб’язки залишні,

Затопталися в багні?

Крук недолі над всім кружить,

А соборйще панів,

Знавіснівши, гірко тужить,

Що, бач, мало кайданів?

Розкажи: чи й там, як тута,

Замість праці все слова;

Люд бездольний в пітьмі плута,

На наймитів упова?

III

Сумно заспівала

Ластівочка люба

На питання ті:

— Скільки світа знала,

Скрізь панує згуба,

Люд - узаперті.

Мість любові - злоба;

Брат піднявсь на брата,

Душить за шматок,

Та ніде пригноба

Не справляє свята,

Як-от ваш куток!

Ніде розбратання

Посеред громади

Не було, як тут.

Ниці почування,

Продажність та зради

Не кули більш пут.

Нi в якій країні

Брак самопошани

Так людей не жер,

Як у вас донині…

Бийте, рвіть кайдани,

Доки дух не вмер! -

З отим словом втіхи

Пісенька зніміла,

В небі віддалась.

У блакить з-під стріхи

Ластівочка мила

Пурхнула-знялась.

IV

Правду мовила пташина;

Чи на добре ж, чи дарма?

Перед нами - домовина,

Сором вічного ярма.

Промінь згас над рідним краєм;

А ми, скільки кожен зміг,

У провалля себе пхаєм,

Грунт пускаємо з-під ніг.

Та не пізно: є поправа,

Певен я - минеться все;

Ще заблисне наша слава,

Праця вгору піднесе.

Тільки треба сил та труду,

Щоб не згинути цілком,

Не стогнать до віку-суду

Під вельможним канчуком.

V

Годі ж нудитись, складаючи руки;

Кличе робітників рідна земля…

Віра, впотужнена словом науки,

Хай нас міцніш окриля!

Більше уваги до власного горя,

Більше любові до люду свого!

Близько - загибель… зника наша зоря…

Чого ж нам ждати, чого?

VI

Розцвітайся ти, веснонько красна,

Духом творчості все онови;

У нарузі країна нещасна…

З муки-смерті її відживи!

Розворуш наші груди холодні,

Запали в них притухлий огонь,

Щоб рятунок знайшли ми з безодні,

Не стояли в борні осторонь!

Одігнала надовго ти хвижі,

Розбудила надії та сни.

Баглаї - ці воріженьки хижі,

Так послизнуть нехай і вони!

Розцвітайся та нас із могили

До живого життя підведи,

Щоб ми очі на себе розкрили;

Світлі думи в душі відроди!



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.