ГРЕБІНКА ЄВГЕН

Українська мелодія - ГРЕБІНКА ЄВГЕН

“Ні, мамо, не можна нелюба любить:

Нещасная доля із нелюбом жить.

Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти!

Хай лучче я буду весь вік дівувати!“

“Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?

Мені в домовину лягати пора.

Як очі закрию, що буде з тобою?

Останешся, доню, одна сиротою!“

А в світі якеє життя сироті?

І горе, і нужду терпітимеш ти.

Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу.

Стогнать під землею, як горлиця стану“.

“О мамо, голубко, не плач, не ридай,

Готуй рушники і хустки вишивай.

Нехай за нелюбом я щастя утрачу;

Ти будеш весела, одна я заплачу!“

Ген там, на могилі, хрест божий стоїть.

Під ним рано й вечір матуся квилить:

“О боже мій милий! Що я наробила!

Дочку, як схотіла, із світу згубила!“

1840р.