ЄВГЕН ГУЦАЛО

РІДНА МОВА

В щільник чуттів і розуму зоря

Бджолою залітає; тихо

Завісу смутку розкриває пісня:

…Кру-кру,

Заки море перелечу –

Крилонька зітру…

О, рідна мово!

Причащаюсь

Біля твоїх джерел прозорих, чистих,

І набираюся п’янкої сили…

Твої багатства – невичерпні.

Пращур

І вепра полював, і печеніга

Відгонив за пороги. Біля ватри

Вирізблював, мов з кременю, слова –

Добірні і важучі.

Землю

Орав оратай непочату, піт

Котивсь на тирсу, – і на крилах пісні

Його думки до сьогодні долетіли.

Виходила древлянка із колиби,

Схилялася лозою біля плоту,

Бо доля нелегка її ламала,

І виривалося з грудей зідхання

Пекучим словом…

…Кру-кру,

Заки море перелечу –

Крилонька зітру…

О, рідна мово!

Скільки в тобі віри

Мого народу в досвітки щасливі,

В життя прекрасне.

Як важку кормигу

Звалив народ на криж доріг минувшини

І розтрощив, – розкуте слово

В собі нові відкрило барви й тони,

Нову гармонію.

Яке це щастя

Припасти пелюстками спраглих уст

До мови рідної – й багатшати душею.