Всі публікації щодо:
Гуменна Докія

До читача - Із книги „Внуки столітнього запорожця”

Чи виправдана назва цієї книжки? Оповідання й новелі, вміщені тут, складають мозаїку, а з неї виринає образ того, як час і оточення нас різьблять. Це ж усі ці новелки хоч і українські, але американського походження. То чи справді всі оці персонажі, оселені на сторінках книжки,— внуки й правнуки запорожців, козацької нації, якою були наші предки ще пару століть тому?

Такі роздуми й сумніви опановують автора при наданні назви всій збірці. І яка відповідь?

Так, на відміну від тих, що стидаються своїх босих з-під солом’яної стріхи діда-баби і не хочуть їх мати, я горджуся ними і хочу мати діда-запорожця, я пишаюся прадідом-гайдамакою. Якби не було гайдамаки Грушівського-Шевченка, не було б його внука Тараса; якби не було стодвадцятилітнього діда-запорожця Шепеля, не було б внуків Якова 1 Зіни, іншими словами — підтвердження волевияву українського народу мати „свою хату, свою правду, і силу, і волю”,— прагнення до самостійного життя. Не було б — після катастрофи 60 років тому — великого ісходу у широкі світи тридцять років тому. Нас. І не було б нових паростей, які прищепилися на новому грунті, але й не забули, який їхній корінь.

Тому я думаю, що всі ми — внуки-правнуки тих запорожців, які жили по сто двадцять років. І тому я сміливо називаю цю збірку