ОЛЕСЯ ХРОМЕЙЧУК

Як українці в Лондоні співали…

"Як Вам Лондон?", – питаюся двох Андріїв (Кузьменка та Підлужного). – "Як великий мурашник", відповів лідер "Нічлави".

А живуть у цьому мурашнику англійці, австралійці, канадійці, американці, японці, китайці, німці, італійці, іспанці та інші "-ці". Та мова нині не про них. Сьогодні наше свято – український фестиваль!

А було все так:

10.00. Недільний ранок. Серце Лондону – Leicester Square. "Hippodrome". Службовий вхід . Тиша . Темрява . Кілька млявих " саунд менів ", вбраних в чорні уніформи , носять такі ж чорні колонки , підсилювачі , пульти . Півколом розташувались ще незаповнені сталеві містки, на них порожні столики і стільці. Сцена. На ній мікрофони і звуко-режисер: "One-one. Two. Yes. One-two-three. Done mates. Sounds all right." Звук підготовано , тепер світло . Яскраві різноманітні вогники заблимали і розігнали чорну темінь . А потім заблищали ще яскравіші промені . Це відчинились службові двері і до зали почали заходити продюсери, менеджери, учасники балету, а головне наші зірочки. На зміну "one, two, yes, yes" залунала українська мова, щоправда, часом дисонуючи з російськими словами. Всі почали розпаковувати валізи з костюмами, кейси з гітарами. Таємничий закулісний світ загудів розспівками (або як тут кажуть "саунд чеком"). Сцена ожила…

У призначений час до залу почали струмочком заходити глядачі. Будучи вдома ми належно не оцінюємо вагомості рідної культури та етнічної приналежності. На чужині ці відчуття стають значно гострішими, тому й прибула молодь українська зі всієї Британії попри будь-які перешкоди, щоб побачити улюблених артистів.

Зал вибухнув оплесками, як заспівала красуня Ані Лорак. За якийсь час на сцену "вилетів" "Скрябін". Погодьтесь, коли співає один співак – це мило, гарно. Коли один класний співак – це супер. Але як сходяться два улюблені артисти докупи і починають спільно творити, то це просто мрія. Тож окрім неповторного Шури та решти складу команди Кузьми, на сцені також красувався Андрій Підлужний з "Нічлави". Потім глядачі гарно привітали зовсім молоду співачку з цілковито нового проекту "Чілі. Нет". Але ж і пощастило талановитій панянці, не багатьом випадає нагода дебюту на Лондонській сцені! Ми раді були знову зустріти Фому, який цього разу примандрував не один, а з усіма своїми мандрівниками. Скажу чесно, як грали "Мандри", то в залі всидіти не міг ніхто. Філософська "Дочка Мельника" і ремікс народної "Ой чий то кінь стоїть" завели всю публіку.

У залі і на сцені панувала надзвичайна атмосфера гармонії. Співаки радо віддавали свою творчість, взамін отримуючи заряд доброї енергії та щирі усмішки і гучні оплески від вдячних глядачів. Того вечора на українському святі були присутні гості з Польщі, Росії і звичайно ж багато британців. Думаю, що всі залишились задоволеними, бо Ані Лорак виспівувала різними мовами. Англійські світло- і звуко-режисери, обступивши мене, не втримались і запитали: "Скажи, а які ті українці насправді?". Я відповіла, що щирі, щедрі, доброзичливі, життєрадісні, не відпустять навіть незнайомця з хати, не нагодувавши і не напоївши досхочу. "Really? Really?", – дивувались англійці, і я привела до прикладу атмосферу взаємної співзвучності поміж глядачами і артистами того вечора. Це справило неабияке враження на моїх колег.

Сподіваюсь, що я вірно охарактеризувала нашу націю. А якщо ні, то може нам слід бути такими, щоб саме за цими гідними рисами українців впізнавали у великому мурашнику світу.

Олеся Хромейчук