Всі публікації щодо:
Калинець Ігор

Вигнання - Триптих для Алли Горської

Позад зачинилися двері,

такі тендітні й хрусткі.

У дзьобах завіс завмерло

скрипуче зітхання і скім.

І варто нам із благанням

назад оглянутися ледь —

відчинеться рай без вагання

тонкою душею реле.

Та гонить нас дух гордині —

ніколи нізащо назад!

Від злості їдучого диму

паде на долоні сльоза.

Ось сходи тупі і безжальні

розкручують сірий гвинт —

паща бездонності — зяє:

не загубити б нам голови.

На дні, на п’яді провалля,

чи на піску, чи жорстві,

поміщений той, що прозвали

світом реальності, світ.

По виблеклих стінах учта —

патьоки грибкових страв.

А соломинка поруччя

тоненька — вхопитися страх.

Хоч Бог, що оставсь за дверима,

шкодує нам пари крил.

Та віримо: ангел незримо

обереже нас від кривд.

І на ногах-штативах,

аж звапнянілих від ржі,

йдемо, як роботи, штивно

до названої нам межі.

Та все, що за тими дверима,

далеке тепер як міт.

І гримає, гримає, гримає

з вибраним людом ліфт.

Та, поки зійдемо донизу,

сповняючи Божий перст,

невже послизнемось на слизі

останньої східки врешт?

І з вуст по цілім коридорі

червоне гаддя поповзе,

а голос, подібний до грому,

посмертно наймення назве.