Всі публікації щодо:
Калинець Ігор

Цикл „Явлені письмена”

Різати по церковних стінах

все одно мертвих у гробі совлачати

церковна татьба єсть.

(За церковними уставами Володимира Святославича і Володимира Всеволодовича)

Ч. 109*

в янгольськім сонмі

у тим’яновім кадилі

у золотій чаші

„не в и д е х тебе”

в Оранті смальту

у фресках мальовидла

у склепінні камінь

у Софії мудрість

але

не видех тебе

ні в Десятинній

ні в Пирогощі

ні в сто храмах

ані в серці своїм

не видех тебе

у ньому

хори священних дібров

коляда зоресійний

у ньому

волають берегині

понад берег у Видубичах

видибай наш Сподарю срібноусий

зганьблений володарю блискавиць

з мулкого дна

Великоріки

Ч. З

з ясного неба диво

покотив покотило

чують поляни

котить полями

десь із Китаєво

покотилося маєво

а мо’ з Дорогожич

все’дно не гоже

св. Мученику Євтропію

громовий повелію

твого дня ся немилость

„в літо 1052 марта

в 3-е розгримілось”

сохрани нас

од мокви од грому

од мору од погару

од чвару од нашестя

од княжої смерти

Ч. 25

купив князь пісню Боянову

возложив йому гривну золоту на шию

срібні гуслі озолотив

попліч свого злотокованого стільця

у соболях возсадовив

ній велесовии внуче

воля скаче у полі

дзвенить слава у Києві

по мнозіх літах

„купила землю Боянову

княгиня Всеволодова

а перед Святою Софією а

перед попи Домило

Стипко Нежинович Янчин

Копитович Борзятич

і дала з неї 70 гривен

соболіх а в так

драниць на 700 гривен”

одно славоім’я зосталося

жодна гривна його не купить

Ч. 8

браття досить бо на Копировім кінці

кінцем меча знатись

тіло у нас білеє молодське

кров покревна

а серця хоробрі до ворохобні

земля наша красна

засій-трупом рясна

спородить труй-зілля

рід-недорід спорідіє

а нерід порадіє

браття розбрат щезне

поцілуймо хрест чесний

місяця декамбря в 4-е

сотвориша мир на Желяни

Святополк Володимир

і О л є г

он ледь

Київ на горах золотіє

ми браття Києва шоломи

ми браття Києва тіло

Ч. 115

Анно

заклинаю усіма горами

Старокиївською Щекавицею

Уздихальницею

Анно

заклинаю усіма дніпровими ріками

Либеддю Почайною Золотчою

Анно

заклинаю усіма воротами

Львівськими Лядськими Жидівськими

і князь-воротами Золотими

Анно

заклинаю Софійськими святими

в усіх престолах і притворах

і архангелом Михаїлом

з Нерушимої стіни

що оголеним мечем

береже наше місто

Анно

не покидай нас

ні королевою франків

ні конунгівою евенів

ні імператрицею німців

моїм коханням заклинаю Анно твій Лука

„ANA

„КуА”

Ч. 117

перед високою свічею

перед Борисом і Глібом

перед землею руською

із Золотого Току

із Дитинця

з Ярославого міста

в усі городища

в усі князівства

в україни усі

через отроцтво

через мужіння

і до смерті

меч при мечі

серце при серці

рана при рані

так нам Боже допоможи

на побратимство

Путко писал с Жаском

Ч. 121 — 122

на хорах-полаті

Гора молиться

по сей бік мужі

по той жони

а княжо межи мостами

білеє попове

поза престоли

а чорноризці

труть святі вуглове

а де місце дяче

всяк чує і баче

при царських вратях

церковне браття

спереду боляри

дружинники в пару

дружина-гридні

з усюди видні

а отак купчики-гості

наші й заморські

а там уже чада

з усіх посадів

Киселівки Подолу

де хто впхався впору

а я ліпший

„би в Софії місто”

увидь мене Господи

грішного

Ч. 123

Коли ВІН дав зв’язати себе

проклинаю вас очі заздрісні

коли ВІН дав терном себе увінчати

проклинаю вас руки заграбасті

коли ВІН під хрестом знемагав

проклинаю вас губи сластолюбні

коли цвяхами прибивали долоні

проклинаю вас зуби пожадливі

коли цвяхами ноги прибивали

проклинаю вас щелепи зажерливі

коли смагою вуста ЙОГО пойнялись

проклинаю тебе язик невситимий

коли списом ЙОГО прокололи

проклинаю тебе пелько бездонна

коли ВІН дух віддав

проклинаю тебе утробо захланна

коли ВІН Людина

проклинаю себе нелюда

„попаше Кузма порося” у піст

Ч. 124

Конає Київ. Згуби гук —

тарани ранять Десятинну,

останню Києва жагу

останні привалили стіни.

Занемогла під люттю лють,

нема вже Києва — Батиїв.

Приблудь Батиєва, а люд

хрещений у руїні тліє.

Дніпро розплескала орда,

нема вже Києва — Батиїв...

Гора Батиєва й вода,

Батиїв бог і вся святия.

„х о—х о—х о

крилошанин святиї

Богородиці” Десятинної

Ч. 126—128

кізонько люба

кізонько мила

чи ти їла чи ти пила

була я в яру хрещатім

ймить хотіли таті

в узвозі Боричім

всяк на мене риче

а на Кожум’яках

тікала со страхом

аби шкури не злупили

отак їла отак пила

аж тут

„дай козу мою”

а моя дуда

триголоса гуда

міх із кози чинений

передні ратички одчинені

кізоньку годую

в головицю дую

наставляйте вуха

кізонька дмуха

руки у боки

скоморохи в скоки

аж тут

„дай козу мою”

що за панянка

наша Маланка

водить козу на мотузку

по Бабинім торжку

го-го коза го-го сіра

а коза бородою

а коза бодає

за одним махом

усіх побивахом

рогами в бік

за кожним словом

будьте здорові

на новий рік

аж тут

„дай козу мою”

Ч. 151

ліг Мономах у сани

„місяця мая Володимир”

куди ж ти князю зібрався

там тебе тури не метатимуть

лосі не топтатимуть

вепр не покусає

там ти з коня не упадеш

а диких не приручиш

там ти меча не виймеш

ні у Сутейську

ні у Чеськім лісі Глогові

ні у Білій Вежі

там ти голів не зітнеш

негоди не замириш

скарбів не роздаруєш

там ти жінок не милуватимеш

вдовицям не зарадиш

синам Повчення не напишеш

ой рано-рано

ти ліг у сани

Ч. 225

благослови Христину на любов

що кіньми не затоптали

благослови Христину на шлюбну ніч

що у вогні не поругались

благослови Христину на таїну зачаття

що на аркані не поволокли

благослови Христину на породілля

що в гареми не запродали

на материнство благослови

„X р и с т и н у”

Ч. 121, 179, 196, 240

був собі Йван

розіслав слів

на захід на схід

на полуднє

чия-бо віра вірніша

треба мені бога як у людей

бо у нас казна-що

був собі Йван

глип на Рим

глип на Царгород

треба й собі пишноти незменшої

засукав рукави

і храм воздвиг

був собі Йван

наплодив іванців

дав кожному по вотчині

і золот-вінцю

любітеся як брати

а я в домовині спочину

іванці любляться

як півні чубляться

насунули песиголовці

зняли з них по головці

а храм з усіх кінців

воздимили

встає Іван з домовини

гей Мамаю чи то пак Іване

коли тебе перестане .

„Іван писал” (XI ст.)

„Господи помозі рабу

своєму Іванові грішному

багатому гріхом” (XIII ст.)

„Іван писав худий” (XIII ст.)

був собі Йван

і є собі Йван

треба ж храм одновляти

перехрестив лоба

і видряпав у закуткові

„Іван писав у літо 1510”

Ч. 250

християнську кров пролляли

заки калину підняли

через Золоті Ворота

попід Червону Калину

козацьку коругву

кличани славу кликали

міщани слали килими

попи осанну кропили

а дзвони били

а дзвони грали

гласні дзвони у барвінку

християнську кров пролляли

заки калину підняли

мовить козак по Софії

гей пролято гей просіяно

за те тобі Божа Матінко

від святого змієборця Юра

Козака Тура

Червона Калина

власною рукою у знак

„тут був Гришко

Тур козак”



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.