Помста паперового бога - ЮРІЙ КАМАЄВ

ЮРІЙ КАМАЄВ

Помста паперового бога - ЮРІЙ КАМАЄВ

Помста паперового бога

Холодний осінній дощ бив по шибках дрібними нещирими слізьми, темна ніч за вікном і монотонний шум комп'ютерних вентиляторів заколисував, хилив на сон. На моніторі то розпливались, то скакали, наче живі, цифри оборотних відомостей і суворі грати екзелівських таблиць, здавалося, вже не здатні були їх втримувати. Огидний офісний смак розчинної кави ненадовго приводив до тями, та все ж за кілька хвилин цифри знову починали свій нічний танок. Кошик для сміття давно переповнився, зіжмакане папіряччя валялося всюди. Річний звіт не складався, баланс не сходився на кілька копійок. Микола стис зубами цигарку і запалив її, поховавши двотиждневу спробу кинути згубну звичку. Він знову взявся перевіряти дані. Сухе клацання мишки не принесло нічого нового, в'ялий стомлений розум не хотів уже нічого сприймати. Він встав і пішов до бухгалтерії. Там, схиливши голови до моніторів, сиділи кілька бляклих, втомлених жінок. Він відчув на собі їхні непривітні погляди.

— Наче я винен у цьому, - зі злістю подумав він.

— Кави, Миколо Павловичу? – зі співчуттям запропонувала пані Оксана. Вона подобалася йому, на безшабашних корпоративних вечірках вони часом зникали десь разом, як йому здавалось, непомітно для інших. Це ж так просто, наче з'їсти гамбургер. Фаст-секс - для зайнятих ділових людей - такий же зручний і порожнистий продукт епохи, як і фаст-фуд.

Та зараз він дивився на неї студеним службовим поглядом.

— Пані Оксано, ви добре перевірили накладні за останній тиждень? - він чомусь відчував, що помилитися могла лише вона. Що він знав про інших? Лише дні народження, що були записані в штивному шкіряному блокноті. У такі дні він дарував котрійсь із них трійку недорогих троянд і якусь дурничку в купі з букетом барвистих банальностей -побажань.

Микола схилився над нею, мимоволі вдихнувши ледь відчутний знайомий аромат її парфумів. Цифри мигтіли на екрані монітора, вперто приховуючи прикру помилку.

— Оксано, шукайте, це Ви помилилися, - сухо сказав він, - а я перегляну в архіві первинні документи. Він перекинув догори дном порожню склянку. Старі забобонні бухгалтери так ловлять капосного конторського чортика, що полюбляє ховати важливі і потрібні папери. Колись він посміювався над ними, але з часом повірив у дієвість цього методу – врешті-решт пропажа завжди знаходилась.

До відрази знайомі вдень, вночі коридори офісу здавалися таємничими і ніби приховували якусь загрозу. Сухо клацнув дверний замок архіву, Микола увімкнув світло. Тьмяна економна лампочка вихопила з темряви довгі нефарбовані стелажі з запиленими стосами паперів і папок. Напад сухого різкого кашлю, причиненого паперовим пилом, розривало легені. Та він перекидав стоси папок, шукаючи єдину потрібну. Як водиться, вона виявилась в самій основі цієї піраміди.

В темному коридорі він несподівано побачив промінчик світла, що вибивався з-під дверей. Дивно, хто ще тут може бути в такий час? - Микола насторожено підійшов ближче і обережно зазирнув.

В кутку брудного, давно неприбраного кабінету за обшарпаним, вже списаним столом сидів сухенький дідок і завзято клацав клавіатурами двох ноутбуків.

— Юначе, закрийте двері, тут протяги, - сердито кинув він, не піднімаючи голови від екранів. Його голос був різкий та владний і Микола, пробурмотівши “перепрошую“, обережно зачинив двері. Та за мить взяв себе в руки і рішуче ввійшов, гучно гримнувши дверима.

— Хто ви і що тут робите? - різко запитав він.

Дідок нарешті підняв голову від екранів комп'ютерів і з іронічною цікавістю подивився на Миколу. Театрально витримавши паузу, він відрекомендувався: Холом, консультант директора з інформаційного забезпечення управління. За скельцями тонких золотих окулярів ховалися насмішкуваті водянисто-сірі очі.

— Я не бачив вашого прізвища у штатному розписі, пане Холом, - Микола недовірливо дивився на цього дивного дідка. На ранковій нараді шеф ні словом не прохопився про появу якогось незрозумілого консультанта з незрозумілих питань.

— Ось наказ, юначе, - старий простягнув йому папір з розмашистим і кучерявим підписом шефа.

“Для забезпечення неухильного виконання ...“, “вжиття заходів...“, “посилення ролі... “,

Микола продирався через це словоблуддя до суті: призначити п.Холома радником директора з інформаційного забезпечення управління на громадських засадах.

А все ж, у чому полягатимуть ваші обов'язки? - вже миролюбніше запитав Микола.

Дідок неприємно хихикнув, - я опрацьовуватиму ваші цифри. А мені вони потрібні правильні і вчасно, інформаційне сміття мені ні до чого. Ваш баланс не йде на двадцять копійок, так юначе? - радник націлив на нього свого довгого тонкого пальця.

— Зачекайте хвилю, - несподівано старий знов забарабанив по клавіатурі і його обличчя почало заливатися якимось нездоровим, наче передінсультним рум'янцем, окуляри запотіли і тонкі сині губи розтяглися у вдоволеній усмішці.

— Ваші підлеглі знайшли помилку. Помилилася не ваша коханка, а ви, - стариган посварився на нього пальцем.

— Чорт, та хто ти такий, звідки ти це усе знаєш? - збісився Микола.

Старий знов хихикнув.

— Я радше люблю, коли мене називають Паперовим Богом.

— Господи, я сплю, - прошепотів Микола.

— Ти усе життя спиш. Я Паперовий Бог таких як ти несправжніх паперових людей . Як гадаєш, що є насправді людське життя?

Микола судомно згадував хоч якусь молитву, однак на думку приходили лише перший рядок чужого забутого гімну “Боже царя храні“.

— Ти ж ніколи не був релігійним, не сміши мене. Так от, що є насправді людське життя: це лише кінцева кількість документів, виданих на одне прізвище, ім'я, по-батькові, що починається із свідоцтва про народження і закінчується свідоцтвом про смерть.

— А з якого часу ми перейшли на ти, - обурився Микола.

— Я трохи старший за тебе, - блиснув окулярами радник.

Микола опанував себе й іронічно усміхнувся, - а ти звідки взявся такий розумний , в чому полягає твоє життя, чи пак, існування ?

Старий вмостився на столі і заложив ногу за ногу.

— Я, юначе, з'явився десь одразу після того, як хтось з твоїх неголених пращурів надряпав на камені першу піктограму. Був дрібним немічним чортиком в Межиріччі, ховаючись між важкими глиняними табличками шумерів, пізніше, в юності, доводив до сказу гонорових єгипетських писців і китайських вчених мужів. Згодом я зріс і змужнів і навіть замахнувся на божий привілей - я створив людину!

— Та ну, ти ще й до того самозакоханий брехун, - хмикнув Микола.

— Попрошу без образ, саме я створив із писарської помилки відомого паперового поручника Кіже. До речі, він вийшов у відставку полковником.

— Отже, чорте, ти прийшов купити мою душу? - примружився Микола.

— По перше, я не чорт, а Паперовий бог, я ж, здається, вас не ображав, пане головний бухгалтере, - закопилив губу радник, а, по-друге, я не бачу доцільності купляти те, що й так моє, - старий знов лунко і швидко застукав клавіатурою.

— Мені обридли твої загадки, я маю ще багато роботи, - піднявся Микола.

— Усе просто, юначе. Ти і схожі на тебе дбайливо збирають цифірки, засиджуючись на роботі до пізньої ночі, тратячи на них більшу частину свого нікчемного життя, пропускаючи улюблені серіали, родинні свята і багато інших важливих речей. І усе для моїх цифр. Ти гадаєш, усе це має якесь інше значення? Невже ними уміє користуватися твій шеф, або інші сильні світу цього? Усі ці міністерства, державні комітети, військові штаби, офіси корпорацій продукують сотні терабайт інформації - це мої храми із дзеркального скла, сталі та бетону – сучасніші та незрівнянно величніші тих, де ви молитесь.

Микола коротким, без замаху, ударом колишнього першорозрядника з боксу вдарив старого. Кулак провалився в порожнечу і дідок захихотів неприємним рипучим сміхом.

— Дурню, я ж безсмертний, ну звесели мене ще, - він потішно скакав, стиснувши сухенькі кулачки, пародіюючи боксерську стійку Миколи.

Микола недобре розсміявся.

— Зачекай, чорте, здається мені дещо спало на думку, - він дістав запальничку, підробну китайську zipo, подаровану колегами на день народження. Папір, звалений в кабінеті запалав жвавим жовтим полум'ям.

— Ти що твориш? - обурено заволав дідуган, - це ж документи!

Дим їв очі, радник Холом несподівано зменшився і, швидко лопочучи схожими на кажанячі крилами, літав під стелею, лаючись незрозумілими мовами.

Микола нестримно сміявся, - чорте, як усе просто - ти ж паперовий! Ти згориш…

***

Пані Оксані шеф довго тис руку на зборах колективу і виписав премію в розмірі половини посадового окладу, від міської влади мер вручив грамоту за порятунок людини на пожежі і теж довго тис руку.

А Микола так і не відійшов від постравматичного шоку. Він деякий час провів в психіатричній клініці, доки ескулапи не переконалися, що він не становить небезпеки суспільству. Він то годинами мовчав, то гаряче сперечався з кимось невидимим, не бачачи, як Оксана при цьому крадькома витирає сльозу...