Юрій Клен

КОРТЕС

1

В казковий край під пальми і агави,

Де стигнуть темні грона островів,

Тебе помчала далеччю морів

Жадоба золота, пригод і слави.

Вкривались багрецем її заграви

Дзвінкі вітрила легких кораблів,

І вабив десь за безміром пісків

Незнаний скарб заморської держави.

Роками мрію ти плекав,— тепер

Вона встає між голубих озер

Жива, втілившися у камінь зримий.

Дивись: он проти сонця мерехтить

Те Мехіко з дахами золотими,

Що, як сурма, в легендах прогримить.

2

Мабуть, не раз вони в дитячих снах

Тобі ввижалися: чудні, далекі,

Золотошкурі і сумні ацтеки

З погордою в потьмарених очах.

І бачив ти крізь млу й прадавній жах,

Як ідолів роззявлені пащеки

В диму пожарів репались від спеки,

І злото сліз текло їм по щоках.

Згадавши, ти спинив коня в задумі...

Зеленопере царство Монтесуми!

Невже воно — лиш марево і міт,

Що спопеліє й щезне димом чорним,

І тільки диким цвітом неповторним

Цвістиме в спогадах прийдешніх літ?