ВІЯЛО МАДАМ ПОЛЕТИКИ - ЛІНА КОСТЕНКО

ЛІНА КОСТЕНКО

ВІЯЛО МАДАМ ПОЛЕТИКИ - ЛІНА КОСТЕНКО

Ідалія Полетика, прославилася бабонька, цькувала собі генія, знічев'я, просто так. Тепер в музеях Пушкіна

зі стін очима кліпає,

за віяло ховається, коли екскурсовод ні-ні та й скаже: – Ось вона,

та сама світська дамочка,

котра цькувала генія. Нікчемна, а й вона отрути жменьку вкинула, де наклепи варилися, і є в його загибелі також її вина.

Куди ж тепер їй дітися? Безсмертя річ безвихідна. Всі погляди спиняються на ній, на ній, на ній! А що, мадам Полетико? Позиція невигідна. Тепер сиди у рамочці, прилюдно червоній.

Він щедрий, незлопам'ятний, він виві тебе з ницості. Без нього, без убитого, ну ким би ти була? А так усі розплутують по вузлику, по ниточці, вже років сто розплутують усе, що ти плела.

В Дантеса були крильця – сріблясті еполетики. Він пурхав, ти звивалася – як жевжик і змія. Воно, звичайно, бувши

дружиною Полетики,

годилось би залишити достойніше ім'я.

Ідалія, вродливиця, і очі з поволокою, дитя розпусти графської, рождене без вінця. Як ви цькували генія!

Безжалісно, толокою.

Чого ж тепер ти віялом прикрила півлиця?

Ідалія, сучасниця, ну, як тобі сичалося? Звідкіль взялося віяло, бо наче ж не було. Чи ти ото прикрилася, щоб совість не пручалася, щоб люди не побачили роздвоєне жало?

А треба ж було думати,

царі, Дантеси, Дубельти,

Ідалія Полетика, і всі на одну масть! То небезпечно – генія цькувати. Він у безсмерті страшно вам воздасть.

***

Джерело: Поезія, “Наукова Думка“, К., 1998.