ЛІНА КОСТЕНКО

Виходжу в сад, він чорний і худий - ЛІНА КОСТЕНКО

Виходжу в сад, він чорний і худий,

йому вже ані яблучко не сниться.

Шовковий шум танечної ходи

йому на згадку залишає осінь.

В цьому саду я виросла, і він

мене впізнав, хоч довго придивлявся.

В круговороті нефатальних змін

він був старий і ще раз обновлявся.

І він спитав: — Чого ти не прийшла

у іншу пору, в час мого цвітіння?

А я сказала: — Ти мені один

о цій порі, об іншій і довіку.

І я прийшла не струшувать ренклод

і не робить з плодів твоїх набутку.

Чужі приходять в час твоїх щедрот,

а я прийшла у час твойого смутку.

Оце і є усі мої права.

Уже й зникало сонце за горбами —

сад шепотів пошерхлими губами

якісь прощальні золоті слова...