ЛІНА КОСТЕНКО
КРИГА НА ОДРІ

В цьому році зима

Не вдягала білої свити.

Часом вже й приміряла,

Та хтось її зразу крав.

Пошукала, поплакала...

Що ж робити? –

Бідувала в старій

Із торішніх зів'ялих трав.

Як коли лютувала,

Стелила рядно ожеледиць.

Сперечалася з морем,

Несла сум'яття вітрів.

Все збиралась на силі.

Та не встигла огледіться,

Як проснулись дерева

І на Одрі лід потемнів.

Крига буйно ломилась

У відкриті двері протоки.

Лід кришився, б'ючись

Об каміння берегове...

І нарешті по Одрі –

Темній, широкій –

На останній крижині

Самотня чайка пливе.

- Ти куди ж розігналась?

Чи, бува, не до самого моря?

Чайки держаться гурту,

А ти відпливаєш одна.

А крижина тонка,

А крижина майже прозора...

Ну, а що, як її

розмиє вода весняна?

Ну, а що, коли їй

Та удержать тебе несила?

Затріщить і відломиться...

Піде вода кругами...

- Дивна людино!

Я ж маю крила.

Нащо крилатим ґрунт під ногами?