ЛІНА КОСТЕНКО

ЛІС - ЛІНА КОСТЕНКО

Вовтузяться в ґрунті гриби.

Цвітуть черемухи млосно.

Дубів золоті герби

горять під коронами сосен.

Біліють храми беріз.

То мудра і древня держава —

вкарбований профілем ліс

в черленого сонця кружала.

Тут кожен сам собі пан,

живе по своєму закону.

І сонце — найвищий Коран.

І крона — найкраща корона.

Століття — лише на розгін.

Звір'я — від мурашки до лева.

У сосен державний гімн:

„Ненавиджу дрова з древа!”

І тільки при людях, мабуть,

дерева тремтять від жаху,

бо кращих із них поведуть

ні за що ні про що на плаху.

Каліками — тими погребують.

Найкращих зрубають, повалять...

Задзвонять над ними погребно

білі дзвони конвалій.

І гірко в нічній глушині

запалять люльки серед моху

старі бородаті пні —

підданці царя Гороха.