ЛІНА КОСТЕНКО

СКІФСЬКА БАБА

Ти, скіфська баба, кам’яна незграба,

стоїш в степах… Курай і бугила…

Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?!

За сто віків дитя не привела!

Були б у нього кремінь-ноженята,

ото вже б гупотіло по ланах!

Чого смієшся? Космос нежонатий,

а ти стоїш одна у полинах.

Невже ж таки ніхто не женихався?

А висить же в музеях твій портрет.

Тобі козацький череп усміхався,

Та це — минуле. Ти дивись вперед.

Ти звикла — коні, гаківниці, стріли,

Зрадецькі хани з профілем шулік…

Ти це забудь. Усе це застаріле.

Поглянь навколо. Це — двадцятий вік.

А ти стоїш. Звітріли коси й руки.

Скришились плечі,— може, скажеш, ні?

Були б у тебе кам’яні онуки.

Ти розумієш, бабо? Кам’яні!

Ото — літак, а не якась дараба.

Це все — прогрес. А ти стара як світ…

…Сміється баба, клята скіфська баба,

сміється, ухопившись за живіт.