Микола Костомаров

СПІВЕЦЬ - Микола Костомаров

Амвросію Могилі

Ой, чого, молодий співець, зажурився,

Головою жалко на гуслі схилився?

Ой, чого молодий співець не співає,

А чи гласу більше до пісень не має?

Нащо собі марно жалю завдавати,

Нащо свої красні літа загубляти!

Сидить, як ізмерзлий, із ранку до ночі,

Облив слізоньками понурії очі:

— Чи тобі із літом розлучаться жалко?

Та ще тільки в полі забриніла травка!

Чи тебе не приймає своя родина,

Чи зрадила тебе твоя женшина?

— Немає в мене роду, ані женшини,

Один сиротина, як в полі билина!

Ох, тим молодий співець не співає,

Що рідная мова, як свічка, сконає!

Ох, тий той співець та й гуслі не б'є,

Що його слухати ніхто не іде:

Ох, матінко моя, нене старая,

Задавила тебе вже земля сирая.

Будяк на могилі почав червоніти,

А нікому було рожі посадити.

Ох, піду я, піду на тую могилу,

А де мою матір давно схоронили!

Ох, піду до Дніпра, на гору високу,

Піду подивлюся на степ широкий.

У старому Дніпрові вода леліє,

А по степу-долині ковиль сивіє,

А скрізь по ковилі свистун-вітер віє!

Та припав співець до землі головою,

Покотились слізки із очей рікою!

— Ох, нене моя, ти рідная мати,

Чи нам, тебе, рідна, уже не видати?

Уставай із землі діток приглядати;

Вони плачуть, б'ються: вони твої діти!

— Нехай плачуть, б'ються: вони увіймуться.

Тим що увіймуться, не хочу прогнуться!