Костянтин Коверзнєв

Майстер ґільйотинних справ - Костянтин Коверзнєв

Всі люди повинні творити поезію. Про щось подібне, але французькою, писав Лотреамон. Якщо ми всі коли-небудь станемо поетами, то, напевно, навіть тоді навряд чи краще розумітимемо поезію.

Адже повне, вичерпне розуміння схоже на морський штиль. Адже, коли ростуть сумніви в поетовій душі, то він стає багатшим (вітер напинає вітрила). Зазирає за віко труни - чим більший переляк, тим твердіша його рука. Зрештою, якщо вірити в те, що твір мистецтва пояснити не можна, то, отже, і сам мистець тоді виглядає ще таємничішим, аніж, скажімо, давньоруський волхв.

Василь Кожелянко не волхв і не чаклун. Він - “майстер ґільйотинних справ“, справжній кат, але з-під сокири в нього летять не голови, а численні префікси, суфікси та флексії. Його поезія виявилася для мене свого часу доволі “про вокативною“. Ідеться про збірку “Терновий иній“. “В Україні поет має бути, крім усього, ще й доктором філології, - писав у передмові до цієї книжки Кожелянко. - Бо без цього він, як муляр без кельми“. Цілком можливо, що так воно і є, проте Василь, який декларує мистецькі засади, наближені частково до філософії сюрреалізму і дадаїзму, на практиці досить далекий від свого теоретизування. Наприклад, він приходить до абсолютизації окремих елементів у мистецтві за рахунок инших: “Поети мусять бути формалістами, тобто відривати форму від змісту. Пріоритет змісту над формою доцільний лише в писанні законів, інструкцій і військових статутів“. Отож - “форма має панувати над змістом“. Натомість саме такого панування не знайдемо в жодній збірці Василя Кожелянка.

Тексти цього поета мають одну яскраву особливість. Їм властиво те, що ми звемо читабельністю. Инше - їм притаманне загострене відчуття часу. Власне, перед нами пост модерніст, наразі не типовий для України, який визнає багатоманітність світу, його плюральність, ліричний герой котрого розщеплений на мільярди “я“. Кожне слово у віршеві має своє відцентрове тяжіння, але щось їх таки об'єднує навколо центру.

Дві инші книжки Василя - “Білий і рудий“ і “Семибарвний кінь“ - надто схожі на першу щільністю слів і почуттів. Як і в “Терновому инеї“, тут маємо подеколи рефлексії тоталітаризму та диктатури, яких автор позбувається тяжко і довго. Проте в усіх трьох збірках накреслюється перехід від “диктатури“ до урбаністичних мотивів безпліддя, Апокаліпсиса (локального й глобального), помсти цивілізації, сутінків і досвіту нового дня, невблаганні хард-рокові мотиви.

Зрештою, Кожелянко настільки ж по-сучасному хард-роковий, наскільки модерний Еліот був біблійним. Адже й сьогодні рок-кумири співають про те, що “навіть порядного кінця світу ми не заслужили“, що “все буде брудно і нікчемно“, що “пустеля все безкінечніша“, що “нічого не вічно під місяцем“ (усі вищенаведені цитати взяті з поетичних книжок Кожелянка).

Коли читаєш деякі тексти Василя, то пригадуються кадри кінохроніки, де Джимі Гендрікс курить опіум і пригощає ним друзів, або ж запис концерту, на якому Гендрікс спалює свою гітару. Таких “пожеж“ знайдемо чимало і в поезії Кожелянка. Але навіщо далеко занурюватися до історії сучасної рок-культури. Нинішній герой панк-індастріалу Трент Резнор спокійнісінько ламає на сцені синтезатори вартістю кільканадцять тисяч долярів (підозрюю, що на ці гроші конкурс “Гранослов“, лавреатом якого є Кожелянко, міг би безбідно проіснувати якнайменше три-чотири роки).

Чи ламає Кожелянко поетичні “синтезатори“? Авжеж. Наприклад, у циклі “Фіолетовий місяць“ він дощенту руйнує заходофлію, телефономанію, аутофобію, комплекс блазня, подушкоманію, карикатурний кар'єризм, собакофобію, японську комп'ютероманію, культ особи, сумний сомнамбулізм, камуфляжний синдром, затьмарення крови й незгортання розуму. За всіма руйнуваннями проглядають несміливі пошуки автором якщо не світлого майбутнього, то, принаймні, чогось більш-менш гармонійного.

1997



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.