Всі публікації щодо:
Кравченко Валько

Чудо России Сергій Корольов

Не вважаючи нас за нарід, Москва завжди відбирала і продовжує відбирати в нас кращих людей і присвоює собі, видаючи їх за росіян. Росіяни прославляють свою державу, та коли бракує своєї слави, присвоюють чужу. Тому нам треба викривати це історичне злодіство “старшого брата“.

В квітневому 1996 р. номері газети “Российская община Севастополя“ у вірші “Чудо России“ якийсь І. Лапін називає Сергія Корольова знаменитим росіянином. Насправді ж він росіянином не був, хоч і розмовляв, коли керував створенням совєцьких ракет, російською мовою.

Мати Сергія Корольова - українка, сімнадцятирічною дівчиною була видана супроти своєї волі за вчителя “словесности“ житомирської гімназії П. Я. Корольова, уродженця Могильовської губернії, що був на одинадцять років старший від неї. Коли якось ввечері - це було в Києві - чоловік повернувся додому пізно і почав за своєю звичкою бешкетувати, вона схопила малого сина і побігла до подруги, а потім відвезла його до своїх батьків до Ніжина. Малому Сергійкові тоді було лише два роки. Свого російського батька він по тому ніколи й не бачив. Ось що писав О. Лазаренко, двоюрідний брат матері С. П. Корольова: “Сергійків дідусь Микола Якович Москаленко і за зовнішністю, і за характером був типовим українцем, потомственим козаком міста Ніжина“.

В Ніжині на розі вулиць Гоголівської та Стефано-Яворської була бакалійна крамниця купця ІІ гільдії Москаленка. Бабуся С. П. Корольова була також запорізького роду - Марія Матвіївна, з родини Фурса, але серед її предків були також греки, яких запросив до Ніжина ще Богдан Хмельницький для розвитку торгівлі.

Мати С. П. Корольова Марія Миколаївна писала у своїх спогадах: “Ми за тодішнім суспільним поділом належали до козаків, і не тільки на папері. Колись були на Січі Запорізькій такі славні козаки - Фурси, Москаленки та Лазаренки. Все то - мої діди та прадіди. А в пашпорті батька - Миколи Яковича Москаленка - значилось: “Козак міста Ніжина“. Вчилась я в Києві. Сергійко у діда та баби. Скільки він вже наслухався легенд про козаччину! Народний гумор, те вогнище, що завжди палахкотіло в душі українського народу, що перейшло в творчість Гоголя, Остапа Вишні, перейняв собі й мій Сергійко“.

Здобувши освіту, мати Сергія в 1916 році вийшла заміж вдруге і переїхала з сином до Одеси, де працював її чоловік начальником портової електростанції. Викладала там українську й французьку мови. Про життя в Одесі мати писала у спогадах: “Селяни, що несамохіть призабули рідне слово й говірку, любили слухати співучу українську мову Сергія, прохали його прочитати вірші з “Кобзаря“, що він залюбки робив“. В Одесі Сергій Корольов вчащав до гуртка планеристів в Товаристві сприяння авіації й повітроплавання України та Криму.

В 1924 році він вступив до Київського політехнічного інституту. В анкеті, що збереглася, в графі “національність“ написав - українець. І в подальших своїх анкетах він писав так же. В 1927 році він вперше приїхав до Криму, до Алупки на запрошення своєї знайомої, красуні Оксани, що там відпочивала. Згодом вони побралися. Є світлина 1932 року, де вони з Оксаною сидять біля пам'ятника Тотлебену на Історичному бульварі в Севастополі. А 7 жовтня 1959 року на горі Кішці нащадок запорізьких козаків Сергій Корольов вперше оглядав світлину зворотного боку Місяця.

Майже два роки С. Корольов провів в одиночній камері. Потім була Колима, де він втратив половину зубів, і лише звільнення за викликом з Москви в 1944 році врятувало його від загибелі: успіхи США в створенні атомної бомби примусила Кремль повертати з ув'язнення тих вчених-атомників і ракетників, хто ще був живий, до їх роботи.

Ось таке “Чудо России“...