ВАЛЬКО КРАВЧЕНКО

СИН КОЗАЦЬКОГО СОТНИКА - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ - ВАЛЬКО КРАВЧЕНКО

АБЕТКА ДЛЯ “СТАРШОГО БРАТА“

СИН КОЗАЦЬКОГО СОТНИКА - РОСІЙСЬКИЙ СВЯТИЙ

У ХVІІ ст. українські діячі культури в вирішальному ступені спричинились до розвитку культури в відсталій тоді Росії і надали значну допомогу Петрові І в проведенні його реформ.

Можна згадати велику кількість імен діячів української культури, яким так зобов'язана Росія. Одне з них - ім'я Данила Туптала, що став російським святим Дмитром Ростовським.

Це був син сотника Київського козачого полку, сподвижника Богдана Хмельницького Сави Григоровича Туптала(1599-1702). Він народився в містечку Макарові нинiшньої Київської області в 1651 році. Вчився в знаменитій Києво-Могилянській академії, закінчив її по класу риторики. В липні 1668 року сімнадцятирічний юнак прийняв чернецтво і уславлене згодом ім'я Димитрія. Через шість років після цього блюститель Київської митрополії архиєпископ Лазар Баранович викликав його до Чернігова і, надавши йому сан ієромонаха, призначив проповідником в мiсцевому соборі. Два роки служби Димитрія в Чернігові зробили його ім'я відомим не лише в усій Україні, але й у Польщі та Литві. Рік він проповідував у Слуцьку, але Лазар Баранович і гетьман Іван Самойлович умовили його повернутися на Україну. З 1679 року Димитрій служив в Батурині. В 1684 р. архімандрит Києво-Печерський Варлаам Ясинський викликав Дмитра до Лаври і доручив йому зібрати і виправити “Житія святих“. Це була величезна праця, але Дмитро погодився. Він обклав себе творами західних і східних діячів церкви і почав писати свої “Четьї - Мінеї“. За п'ять років була зроблена четверта частина праці. Коли довідався про це московський патріарх Іоаким, він страшенно розлютився, що ця праця була виконана без згоди Москви, але, упевнившись в високій якості зробленого, вимушений був зняти свої заперечення.

1689 року гетьман Іван Мазепа взяв Дмитра Туптала з собою до Москви і представив його царівні Софії, її братові Івану, а в Троїцькому монастирі - майбутньому Петрові Першому. Повернувшись на Україну, Дмитро продовжив свою працю, усамітнившись в своїй окремій кельї в Батуринському монастирі. В 1694 р. він був переведений до Глухівського Петропавлівського монастиря, а за три роки по тому - до Київського Кирилівського монастиря, до якого він вступив за 29 років до того і звідки вийшов ченцем і де були поховані його батьки. В 1699 р. Дмитро був переведений до Новгород-Сіверського Спаського монастиря, де він також продовжував свою працю. Закінчив він її в 1705 році в Ростові Великому, де служив останні сім років свого життя. Таким чином, 25 років працював Дмитро Туптало-Ростовський над “Четьями-Мінеями“. Цей твір українського письменника, культурного і церковного діяча Данила Туптала став настільною книгою для всіх віруючих українців, росіян і білорусів і, як зазначається в “Истории русской церкви“, виданій в 1991 році в Валаамі, - “доныне сохранил духовновоспитательное влияние на православный русский народ“ /стор. 647/. В чотирьох книгах “Четьїв-Міней“ житія святих розташовані по датах їх пам'яті.

1701 р. Димитрій за наказом Петра І залишив Україну. 23 березня 1701 р. була здійснена єпископська хиротонія.

4 січня 1702 р. Димитрій розпорядженням царя Петра був призначений на Ростовську кафедру. Він знайшов її, як вказує та ж “История русской церкви“ 1991 року, “в печальном положении. Духовенство было невежественное, учить своих духовных детей не могло. Грустно и больно было образованному и ученому сыну юго-западной Руси (так в цій книзі іменується Україна) встретить такое невежество“

Український письменник і вчений заснував в Ростові Великому першу в Росiї духовну семінарію, де вивчали давньогрецьку мову й латину. Димитрій керував семінарією і сам викладав в ній за браком вчителів. Незабаром почались театральні вистави в цій школі. Частину року Димитрій мешкав в Ярославлі, де також викривав і плямував невігластво священників, корисливість, зажерливість, “гордість“ і немилосердя багатих вельмож і захищав бідняків. Свої проповіді він проголошував не в пишномовних формах класичного стилю, а у вигляді звичайної, простої розмови вчителя з учнями, батька з дітьми. “И доселе вся православная Россия питается вдохновенными беседами святителя Ростовского“(та ж “История“, 1991 р. стор. 649).

Дмитро Туптало був також драматургом, автором п'єс “Комедия на день Рождества Христова“, “Комедия на Успение Богородицы“ та ін.

26 жовтня 1709 р. (ст.ст.) Дмитро Ростовський востаннє відправив божественну літургію і керував хором, що виконував його мелодії, складені в молоді роки. 29 жовтня він помер на 59-му році життя.

Його багата бібліотека була відіслана до патріаршої бібліотеки до Москви, а чернетки рукописів “Четьїх-Мінеїв“, згідно заповіту покійного, були покладені до труни під голову. Крім бібліотеки, не було знайдено у Дмитра жодного майна, бо він нічого, крім книжок, не набував.

Визначний представник київської науки Дмитро Ростовський був похований в одній з церков на території Спасо-Яківлівського монастиря, ансамбль якого зберігся до наших днів в місті Ростові Великому.

22 квітня 1757 р. Cвятіший Синод зарахував Димитрія Ростовського до лику святих і призначив дні його пам'яті - 21 вересня (день відкриття мощей) і 28 жовтня (день смерті). За новим стилем це 4 жовтня і 10 листопада. Ці дні святкує і Українська церква. Так син козацького сотника з Київщини, видатний український письменник і просвітник Данило Туптало - Дмитро Ростовський став російським святим, якого російська православна церква продовжує шанувати й зараз.

Митрополит Димитрій всім серцем любив Україну і щиро співчував визвольній боротьбі, яку на той час очолював гетьман Петро Дорошенко. По смерті Петра Дорошенка Димитрій побудував на місці його поховання каплицю. Т. Шевченко писав:

Тільки ти, святий Ростовський

Згадав у темниці

Свого друга великого

І звелів каплицю

Над гетьманом збудувати

І богу молитись...

Припускають, що смерть Димитрія Ростовського в не такому вже й похилому віці(58 років), тим більше, що батько його прожив 103 роки, приспішила звістка про поразку гетьмана Мазепи, думки і дії котрого Дмитро Ростовський підтримував і з ким він був у приязних стосунках