Всі публікації щодо:

Про пташиного царя Кука

Давно це було. В одному непрохідному лісі жив великий птах Кук. Його велике-превелике гніздо було збудоване на старому сучкастому дубові. Кук був запеклим птахожером. Кожного дня до нього прилітали дрібні і великі птахи, яких він поїдав живцем. Біля його гнізда, трохи нижче, розмістився його лакей Одуд, який був вірним слугою. Якщо жертва чомусь запізнювалася, розлючений Кук вилітав із своєї оселі, сідав на великий сук і грізно шипів. Одуд вилітав на верхівку дуба і заспокійливо кричав: „Вот-вот, вот-вот”. Це означало, що скоро прилетить пташка на сніданок, обід або вечерю. Так минав рік за роком.

Багато птахів, великих і малих, поїв ненаситний цар. Всі птахи боялися цього місця, де селився Кук. Кому летіти на смерть, призначала пташина зграя, яка збиралася щодня. Якось випала черга летіти Орлові, в якого було понад сто нащадків. Дуже не хотілося старому Орлові вмирати, і він, розсердившись, заявив перед усіма птахами:

— Або уб’юсь сам, або вб’ю Кука!

Зраділи птахи й почали різними голосами підтримувати Орла. І вирішили: якщо Орел уб’є Кука, то назавжди залишиться царем усіх птахів.

Орел попрощався з усією пташиною зграєю, злетів високо-високо — аж до хмар, зробив коло й попростував до оселі Кука. Уздрівши Кука, який, зголоднівши, сидів на своєму сучку і грізно шипів, Орел стрімголов кинувся вниз і з усієї сили вдарив своїми могутніми грудьми об щось велике, яке від цього впало на землю. Не оглядаючись, Орел злетів угору і полетів до пташиної зграї, де його чекали з радістю. Орел прилетів, сів на скелі і промовив:

— Не знаю: чи вбив Кука, чи збив сука, але щось велике впало на землю.

Тут почали птахи радитись, як їм довідатися, чи живий Кук, чи мертвий. Вирішили послати в розвідку маленьку та бистреньку пташечку Плисочку. Плисочка дуже перелякалася — аж посивіла од страху й рішуче відмовилася летіти до оселі Кука.

Тоді пташки розгнівалися на неї і сказали, що хто добровільно полетить у розвідку, тому Плисочка мусить висидіти і вигодувати дітей.

На це рішення дала згоду Зозуля, знісши яйце в Плисчине гніздечко. Вона полетіла до оселі Кука. Прилетіла, сіла на дубі Кука й закричала:

— Ку-ку-ку-ку-ку-ку!

Але відповіді не почулося. Тоді вона, осмілівши, злетіла нижче і побачила на землі мертвого Кука. Дуже зраділа Зозуля. Злітаючи з дуба, вона аж засміялася:

— Ха-ха-ха-ха!

Відтоді до наших днів Одуда називають Лакеєм. Орел залишився царем птахів. Зозуля кричить „Ку-ку!” і, злітаючи, наче сміється: „ха-ха-ха-ха!” Плисочка так і є сива, висиджує і годує Зозулиних дітей.