РЕВНОЩІ - ЮРІЙ ЛОГВИН

ЮРІЙ ЛОГВИН

РЕВНОЩІ - ЮРІЙ ЛОГВИН

Вікна моєї кімнати на останньому поверсі гуртожитку дивились на схід. І червневе сонце не давало мені пересипати. Отож і виходило, що я вставав, коли чайки з водосховища густою хмарою летіли на поживу до Останкінського м'ясокомбінату.

Таких довгий і світлих робочих днів, як на початку літа 73 року у мене, здається таки, більше не було. Ні, не так — більше я вже ніколи не був у кращій формі, бо ніколи стільки не малював. Не випускав альбома з рук ні на лекціях, ні після лекцій. Вчився в літінституті, а не писав зовсім.

Портрети і гола натура, як не щодня, то через день. Часом робив начерки в зоопарку. Ну й фантастичні скарби музеїв Бєлокамєнной. Від Східного музею на Обуха до музею Пушкіна на Волхонці. А виставки, а вернісажі?!. І бібліотека ЦДЛ з привітними бібліотекарками, які мене частували свіжиною з образотворчого мистецтва. Завжди придивлявся до того, як дивились і що бачили великі майстри, чи з іменем, чи без імені вони лишились в плині історії. Для мене всі вони були великі, бо у всіх у них було пильне око і гаряче, пристрасне відчуття природи. І немає значення, наскільки вони вправно володіли класичною перспективою чи знали анатомію. Якщо вас самих цікавить життя, якщо ви до нього не байдужі, то ви зразу відчуєте, кого хвилювало неймовірне розмаїття і пишність, невблаганна минучість і неповторність буття. Хто б це не був! Чи великий аналітик Дюрер з його нищівним різцем, до якого й лазеру ще далеко; чи близькозорий перський мініатюрист, що схилив чалму до самого аркуша дорогого самаркандського паперу і очеретяним каламом вів пружну лінію звабних тіл чорнооких купальниць-гурій.

Все було б добре, та за кілька днів я мав полишити асфальтові лани метрополії і вертати до Богоспасаємого града Києва.

Там вже рік, як пройшов погром. І при згадці про це ставало якось непевно. Хоча я плив самопливом і не гуртувався з купкою десидентів, на душі було якось мулько. Бо ж я і не холуйствував перед номенклатурними “шєстьорками“ від мистецтва. Одначе, робота йшла чудово, і не зважаючи на передчуття всякої гидоти, що повністю збулось у Києві, настрій був, можна б сказати, піднесений. Хоч я і поспішно пакував всяке своє шмаття, надбане за роки навчання, продовжував малювати щодня.

З початку червня гуртожиток став ще галасливіший, ще божевільніший.

Понаїхало всякого люду, якихось курсантів на всякі там конференції, семінари та скорочені курси по підготовці соцреалістичних інженерів людських душ.

Якщо протягом року в стипендіальні дні пиятика тривала максимум три дні, то тепер у деяких кімнатах без передиху гуділи вже третій тиждень.

Через ті веремії, коли особливо посилювалось п'яне гасання з поверху на поверх, наша чергова, фундаментальна і спокійна, як сфінкс, Фаїна, відключала ліфт часом і вдень.

Мені в очі впала кароока туготіла дівчина певно тому, що у всьому цьому сесійному вертепі йшла обережненько попід стіною сходів і тягла великий стос книжок.

“Чому ж її, таку охайну і зграбну, не помічав раніше? Дивно...“ Та часу в мене на роздуми не було і я привітався і назвав себе.

По її обличчю мені зразу стало ясно — вона знала про мене і чекає моїх подальших кроків. Тому й не тягнув із всякими там поясненними і зразу ж запросив до себе.

Вона тільки спитала, чи можна буде читати книгу. Ну, звичайно, можна.

Яка тут може бути мова. Головне, щоб не дуже крутилась.

— Я спокійна, можу довго сидіти нерухомо.

І справді, в перший день позування, тобто 23 червня 73 року, вона сиділа непорушно і читала досить товстий томик поезії.

Про таку модель можна було тільки мріяти. Сіла і завмерла. Як на щастя, я дуже економно користувався своєю кульковою ручкою. Ні до того, ані після того, ні в кого я подібної кулькової рукчки, коричневого кольору, не бачив.

Мені її ще в Києві подарував один зальотний ієзуїт-місіонер. Казав, що на заході стежать за моїми доробками. Я тоді над цим ділом посміявся. Але в травні вже 92 зовсім інша людина з-за бугра сказала мені, що мої роботи мали тоді успіх. Може тому мені не давали дихати? Хоча й не били відверто.

На товстому крейдяному папері коричнева паста йшла рівненько-рівненько, без жодної “галушки“, що завжди буває навіть з найкращими кульковими ручками.

Першого дня ми не розмовляли. Я можу розмовляти без всякого зусилля під час сеансу. Але коли можна не розважати натуру різними базаринками, то працювати набагато легше.

Моїй моделі малюнок сподобався і ми домовились, що наступного дня я зайду до неї, бо вона ще не знає свого розкладу.

Кімната моєї моделі була така ж гола, як і всі кімнати 4 жіночого поверху. А де не бував — там невідомо мені, чи був там якийсь чисто жіночий затишок.

І от в цій сірій камері, мов у якійсь величезній клітці зустрілись три дивні птахи: моя туготіла, як качанчик, модель; висока, тонка й довгонога, як паризька манекенниця, дівчина з величезними світлими очима; і якась шорстка, гостра і нестримна в рухах, зовсім сіра дівиця.

Оскільки моя туготіла модель не була об'єктом моїх зальотів, то я не вважав безтактним зразу ж почати агітацію “манекенниці“. Моя модель це сприйняла зовсім спокійно. Але от сіра птаха почала то запалювати, то гасити сигарету, ходити по кімнаті, совати книжки на столі. Потім поклала одну недопалену сигарету до бляшанки з-під консервів і впритул підійшла до мене.

— Треба поговорити. Вийдемо.

Вийшли в коридор. Тільки зачинились двері, сіра птаха рвонулась до мене, обдавши гарячим смородом тютюну. Палила чортячі кубинські, здається, “Легерос“.

— Ти от що — малювати — малюй!... Але щоб мені не було нічого такого...

— Вибачайте, мила дівчино, по-перше, якщо ви знаєте про мене, то я справді малюю. І малювання в мене не зачіпка до знайомства. А відносно всього такого, то це просто технічно не можливо. Бо при малюванні потрібна добра відстань, а при всьом такому — навпаки... І до речі, при чому тут ви? — А при тому, що це моя дівчина... Зрозумів?.. Будеш перти на неї, пасть порву!.. Ну, як, домовились?..

— З вами я домовився. Тут все ясно. Тепер піду з нею домовлятись.

Сіра зайшла трохи загодя до кімнати і пожадливо допалила смердючу кубинську сигарету. Довгоногу райську пташку я вмовив швидко, але не через те, що я був такий сильний агітатор, а тому, що, коли красуня зиркнула на цього сірого кобла, то та їй стверджувально кивнула головою.

Як колись писали класики сентиментальної літератури, трохи схвильований несподіваним ходом подій, але все ж задоволений несподіваним ходом подій, я забрав карооку модель і ми поспішили на сьомий.

По обличчю моделі зрозумів — вона просто щаслива, що я тягну її до себе.

На сеансі малюнку 24. 06. 1973 року книжку вона не читала. Відклала.

— Не можу читати. Не йде мені в голову,.. — сіпонула гладенькими плечима, здригнулась і сказала: — Страшна вона людина... Я її дуже боюсь...

— А що, хіба є чого її боятись?.. — Вирішив я спровакувати свою модель.

— Є!.. — Помовчала, а потім додала. — У нас, на Кубані, в станицях, я таких страшних людей не бачила... Страшна людина.

Але далі ця тема розвитку не знайшла, бо, щиро кажучи, щось мені розхотілось у всі ці страсті заглиблюватись. Хотілося тільки ще помалювати довгоногу красуню та й кінець. Ми з нею домовились, що вона прийде наступного дня в наш гуртожиток. Вона не наша, а музика з якогось інституту культури, чи що... Тільки не добрав, чи віолончелістка вона чи флейтистка.

Але наступного дня довгонога не прийшла.

І кубанська дівчина затрималась до вечора в інституті. Тому й малював я ревниву коблу. Малював її в своїй кімнаті. Бо коли я прийшов, а її дівчина не з'явилась, а я все сидів та сидів, то вона спокійно роздяглась при мені, накинула на голе тіло халат, взула шльопанці і так ми з нею і їхали в ліфті.

Я при повному параді (тільки краватки не вистачало!), а вона в шльопанцях на босу ногу і притримувала поли халату на голому тілі руками, бо ні поясу на ньому, ні Єудзиків.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.