ОКСАНА ЛЯТУРИНСЬКА

Хилились стязі, пнулись вгору - ОКСАНА ЛЯТУРИНСЬКА

Хилились стязі, пнулись вгору

і хвилювались, як ковиль.

Усе зловісніш і суворіш

темніли черню корогви.

Світ хижим птахом, звіром кидавсь,

стріл гнало чорно, яко тьми,

а обіч страшно йшла Обида

і дотикалася крильми.

Було червоне поле бою.

Лягали ратію брати.

А день відтрублював сурмою

і золотив щити.

День догоряв так світозарно!

Душа просила корабля.

Десь біля голосила Карна;

тужила Жля.