ЄВГЕН МАЛАНЮК

ПІД ЧУЖИМ НЕБОМ - ЄВГЕН МАЛАНЮК

ПІД ЧУЖИМ НЕБОМ


1


Чужі: й земля, і небо тут, і люди,

І місяця золотосрібний ріг.

Життя давно, як божевільне, блудить

По манівцях заплутаних доріг.


Десь кревний край кона в останній муці,

Дикун над ним заносить ятаган,

А він скажений біль терпить, як Муцій,

І крапле кров росою з чорних ран.


Чому ж я тут? Куди ж іще заблудить

Безглузда путь і хто остереже?

Чужа земля, чужі похмурі люди —

Й саме життя, здається, вже чуже.


2


Не треба ні паризьких бруків,

Ні Праги вулиць прастарих:

Все сняться матернії руки,

Стара солома рідних стріх.


Все сниться гук весни і вітер,

Веселий вітер світлих літ.

А тут — молюсь, убогий митар,

Шукаю Твій вогненний слід...


Hi ! He знайтиі Ніхто не знає.

Ніхто не чув Твоїх плачів.

Біля всесвітнього Сінаю,

Як завше — золото й мечі.


3


Десь сіре поле в чорних круках,

Що пророкують: „Кари ! Кар ! “

А я тут, на чужинних бруках,

Чужий — несу чужий тягар.


А я на полум'ї розлуки

Назавше спалюю роки,

І сниться степ Твій, сняться луки

І на узгір'ях — вітряки.


Там свист херсонського просторуї

Там вітер з кришталевих хвиль!

А тут: в вікні опустиш штору —

І п'єш, самотній, смертний біль.


4


Несу отут страшний свій іспит

І знаю, що життя мине.

І мати, сидячи на призьбі,

Вже не вичікують мене.


Давно Євгена поминає

За упокій старенький піп,

За весною весна минає

Під запашне зітхання лип.


Все далі висиха Синюха,

Й линя її весела синь,

А вітер заголосить глухо

І пролітає вдалечінь.


Сиріє стріха під дощами,

Вже хата стала нетривка,

І мати слухають ночами

Бронхітне гавкання Бровка.


1924


5


По яких ще дорогах шукати причинної долі?

Перекотиполем блукати в яких степах?

Вітер грає, веселий, хвилюючись по роздоллю,

Від зруйнованих міст розвіває горілий пах.


Заховала перекупка-пам'ять всі сни глибоко,

Тільки будить горілка на чорнім шляху в корчмі,

Ніби в морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій

Після чарки отрути влітає сонячний чміль [1] .


І ось все забуваю, і все зникає в сутінні.

Зостає лише рівний профіль і зоряний зір,

Та ще заграв глухих за плечима Твоїми тремтіння:

Всі принади Твоєї страшної краси.


1920

[1] Чміль – Джміль (діал.).