ЄВГЕН МАЛАНЮК

УРИВОК З ПОЕМИ - ЄВГЕН МАЛАНЮК

Je suis un fils de cette race:

E. Verhaeren

Внук кремезного чумака,

Січовика блідий правправнук,

Я закохавсь в гучних віках,

Я волю полюбив державну.

І крізь папери, крізь перо,

Крізь дні буденні - богоданно

Рокоче запорозька кров

Міцних поплічників Богдана -

Тих отаманів курінних,

Що під гармати революцій

Уміли кинуть п'яний сміх

В скривавлене обличчя - муці.

Чия залізна голова

І з-під катівської сокири

Жбурляла в чернь такі слова,

Що їй мороз ішов за шкіру.

Хто в дикий вихор гопака

Втіляв життя назустріч степу,

Й чия упевнена рука

Зміцняла сивого Мазепу.

Коли ж в батуринськім огні

Держава рухнула, тоді-то

Вони взяли свячений ніж,

Залізняка майбутні діти!

Хай згинуло, хай загуло -

Вони лишилися, як криця!

І жадний примус, жадне зло

Їх не примусило скоритьсяі

Херсонські прерії - мов Січ,

А кобзарем - херсонський вітер,

І рідним був одразу клич:

— Вставайте! Кайдани порвіте!

Бо ж там тече козацький Буг

Й - не раз червоная - Синюха,

А я там весен вербний пух

І дух землі - з дитинства нюхав.

Як не калічила Москва,

Не спокушав її розгон той -

Та враз підвівсь, і запалав,

І з серця кров'ю крикнув Гонта.

...Даремно, вороже, радій -

Не паралітик і не лірник

Народ мій - в гураган подій

Жбурне тобою ще, невірний!

Ще засилатимеш, на жаль,

До Києва послів московських -

І по паркету наших заль

Ступати лаптю буде сковзько.

5.6 1924