ЄВГЕН МАЛАНЮК

ОДНА ПІСНЯ - ЄВГЕН МАЛАНЮК

В кінці греблі

Шумлять верби...

Бува, почуєш пісню і спахнеш

Пекучим болем пізньої любові —

І от — далечина Твоїх безмеж,

Твоїх небес нестриманая повінь:

Пливе, пливе блакитна широчінь,

Росте, росте співучим колом обрій;

Від білих хмар лиш смарагдова тінь

Біжить ланами, лиш вітри недобрі

Напружують свій навіжений чвал...

О, як забуть Тебе, єдину в світі!

Твій зір мені ясніш за сонце світить,

Твоя далека пісня, як хорал.

Моя весна. Моя, моя Земляї

Яке ж залізне серце муку стерпить:

Оттут в недужих мріях уявлять,

Як „в кінці греблі шумлять верби”.

l5.VIIl.l928