Всі публікації щодо:
Малишко Андрій

Роздум

Чи встигну я цей камiнь обтесати

У двi руки, iз молотом одним?

Бо поїзд мiй вечiрнiй у долинi

Не може довго ждати, в нього свiй

Маршрут i обрiй. Лiнiя й робота.

Уже на каменi засяли очi

I налились блакиттю, вже на нiм

Уста людськi жагою затремтiли

I ожили, як небо ожива,

Повинуте грозою. А з путi

Той поїзд кличе в дальню вечорину,

Не може довго ждати, в нього свiй

Маршрут i обрiй. Лiнiя й робота.

Рiзець i молот гупає в гранiт,

Щоб викресати слово, хоч єдине,

I вкласти в очi, в губи кам’янi,

Нехай вони б вогнем заговорили

Моєї мови - матерi життя,

Вiд колисання й до твердого ложа.

Ще поїзд жде. I молот мiй дзвенить,

I оживає кремiнь, мов iстота.

1968