Всі публікації щодо:
Малишко Андрій

Балада про танкiста

Пил на машинах, пил на чоботях, пил на рудiй травi.

Бiй не втихає, не затихає,- чуєте, хто живi?

Теплi мотори з вiтром колючим свищуть, немов рiдня,

Пахне автолом над сiрим полем, тiло людське й

броня.

На обстановку, радисте, зваж ти, газу надай, водiй.

Сам командир повертає башту, п’ятий почавши бiй.

Пробива мотор снарядом,

Смерть шукає скронь

З командиром майже рядом

Диха злий вогонь.

I тече броня гаряча

В степовую шир,

В полi жайворонок плаче

Там, де командир.

Вiн виповзає з башти, з машини в пекло, у пил, у грiм

Весь у бензинi, у чорних ранах, шепче: - Вперед

ходiм!

- Руки задимленi, лiва й права, чуб до чола прилип,

Сiра шинелька горить яскраво, як смоляний смолоскип.

Весь догоряє, весь вiн палає - кущ вогняний вдалi -

В тихому краю, чи на Дунаю, чи на карпатськiй землi.

Вище-но голову, брате-радисте, газу надай, водiй!

Пил на машинах. Пил на чоботях. Пил на травi рудiй...

Вже радиста молодого

Й хлопця-водiя

З бою винесла пiдмога,

Бо ж одна сiм’я.

Та й поклали у шпиталi -

Рани зав’язать.

Покурить, горiлки випить,

Все переказать.

Знову сiдають вони в машину. Де командир наш, де?

Блисне огонь на переднiм краю - то командир iде.

То командир їх в сiрiй шинельцi, вкутаний у вогнi.

- Ви не забули мене, хлоп’ята? Ви не забули, нi?

В полi птиця сива кряче,

Облiтає шир.

В кожнiй загравi неначе

Кличе командир.

Полум’янi рiднi руки

Приклада до скронь.

I ведуть вони машину

Тiльки на вогонь.

По чужiм переднiм краю

В блiндажi старi,

По крутiм карпатськiм плаю,

По Чорногорi.