Всі публікації щодо:
Малкович Іван

Коло

Сорочку гамівну на душу не зодягнеш.

Та все одно — весна, і видно, як під вечір

висять в повітрі білі ниточки:

підійдеш, станеш, ізсутулиш плечі —

не втримавшись, за ниточку потягнеш —

і циркуль дерев’яний до руки

тобі впаде. І ти накреслиш коло,

розтягши циркуля аж до самого краю:

о, як же тісно в колі тім довкола,

а в нім живуть, радіють і вмирають.

[9 квітня 1987]