Всі публікації щодо:
Мосендз Леонід

Балада про побратима

І

Разом зі мною виріс він,

друг щирий, більш ніж брат,

син чорнобровий злотних піль,

стрункий син білих хат...

Носив багато він імен:

Петро, Данило, Гнат...

Замерзле плесо, житній лан,

таємно-темний бір,—

усюди були з другом ми!..

Дитячий бачив зір,

як жаром папороть цвіте

і де блука опир...

На шкільній лаві пліч-о-пліч

сиділи ми роки

і разом мріяли в садку

над закрутом ріки,

нас той сам дотик хвилював

дівочої руки.

А потім розлучились ми

на кілька довгих літ,

та знали все, куди життя

скеровує наш хід,

не загубились у юрбі,

не стратили свій слід.

А пригадаю, як і де

зустрілися ми знов.

Над нами маяла тоді

по-перше коругов

та, на якій стоїть девіз:

завзяття і любов!

Під нею з другом ми пройшли

увесь той довгий шлях...

через Гетьманщини піски,

по Таврії ланах,

під тьмяним вітром степовим

по балках і ярах...

Він завжди був, той щирий друг!

Був друг! Це більш ніж брат!

Внук побратимів січових,

син українських хат...

Імен багато він носив:

Петро, Данило, Гнат...

II

Де Збруч гадюкою крутнув

і звив сріблястий хід,

де здаля дзеркало Дністра

сталевий шле привіт —

там Медобори ми в імлі

прощали напослід...

Ще раз, ще раз. Піддать набій!

Хай це останній стріл...

Та кинуть зброю ворогам

ніхто не має сил.

І ще набій, і знов шрапнель,

і знов луна до сіл,

до лук, до гаю, до ріллі

грімке: „Не забувай!

До тебе, рідний краю наш,

ми вернемо! Чекай!

А ти оці останні дні,

Вкраїно, пам’ятай!”

Кінець... Замок з гармати геть...

Чекає чужина...

Та побратима мойого

не вгледіла вона.

Він випив келих завзяття

від вінця аж до дна.

Ще здаля бачили його,

за ним замкнувся бір,

і ще востаннє зброї блиск

побачив дружній зір...

І поглинула чужина

нас у шумливий вир...



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.