ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ - ЦАП ТА БАРАН

 Раз зимою по містечку ходить баран та збирає стебла сіна, що порозтрушувалось з возів. На жидівському ґанку лежить цап та гріється на сонці. Цап углядів барана і давай глузувати та сміятись з нього. - Гей ти, опудало-мужичище! Вдягся в кожушище та насилу повертаєшся, як той медвідь. Ось подивись, який я прудкий та жвавий в куценькому сурдуті. - Мені добре і в кожусі, дарма що я опудало,- каже баран. - А дивись, баране, який я гарний в сурдуті та як мені легко танцювати,-каже цап та скік з місця; піднявся на задні лапи, передні задер вгору та мах на один бік головою! круть на другий бік рогами! верть хвостиком! загнув шию дугою, ще й борідкою потряс. Баран витріщив очі на цапа та й каже: - Почекай лишень, ось прийде вечір та вдарить мороз, тоді побачимо, хто з нас кращий. Сонце зайшло. На небі стали червоні стовпи. Мороз такий потис, що тілько держись; як дмухнув вітер, лід затріщав, неначе хто з рушниці вистрілив; аж дерево в лісі залущало. Дмухнув мороз на барана, баранові байдуже: тепло йому в кожусі. Як вджиґне мороз цапа, мій цап аж підскочив, неначе його хто окропом обпарив. - Гей лапище-мужичище!- кричить цап до барана.- Скидай швидше кожух, нехай я трохи погріюсь. - Чи то ж можна, щоб такий пан вдягся в простий кожух!- каже баран. Тоді цап давай уже просити барана: - Ой братчику, баранчику, голубчику! Не видержу, бо вже дуже дошкуляє; так тебе неначе ножами ріже та голками шпигає в шкіру. Дай, я хоч притулюсь до твого кожуха та хоч боки нагрію. - Та йди вже, чванько, грійся!-каже баран.-Я знаю, що не з добра сурдутовий пан у жупані ходить, бо свити не має. Та се, бач, не першина, що сурдут коло кожуха боки гріє.