Всі публікації щодо:
Олесь Олександр

Невже прийти, вклонитись і сказати

Невже прийти, вклонитись і сказати:

„Простіть!., незрячий я утік...

Тепер прозрів... вернувсь до хати..

. Прийшов... спокутати свій... гріх...”

Ні, ні! Ніколи, ні! Довіку!

Літа горітиму в огні,

Зроблю з себе старця-каліку,

Згнию, як лист, на чужині,

А не вернусь в ганьбі, в покорі

Не принесу я каяття.

Хоч би колись в кривавім морі

Й розквітло радісне життя...

Мене б додому не пустили

Червоні ріки на полях,

Кругом розкрилися б могили

І стали тіні на шляхах.

Пожовклі б кості застогнали,

Розкрили б черепи уста,

І руки вгору познімали б

Туди, де сяла їм мета.

Упала б мати на коліна

І, не вблагавши, прокляла...

О ні! Не знімуть в її сина

Вінка тернового з чола!