ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

МИКИТА КОЖУМ'ЯКАМИКИТА КОЖУМ'ЯКА - КНЯЖА УКРАЇНА - ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

Убивши князя Святослава,

Печеніги раз у раз

Йдуть ордою на Вкраїну,

Раз у раз грабують нас


І тепер їх шатра сірі

Вкрили луг над Трубежем,

Печеніги знов з'явились

І погрожують мечем.


Наші ждуть. Але боїться

Печенізький хан іти,

Йому хочеться без бою

Перемоги досягти.


Є один вояк у його

Втроє дужчий за вола...

„Хай він б'ється”, — хан хитрує

І до князя шле посла.


„Чи не викличем ми, князю,

Гніву праведних богів,

Коли річку почервоним

Кров'ю наших вояків?!


Краще ми розв'яжем сварку

Славним герцем двох борців:

Коли твій борець подужа,

Я скорюся без боїв”.


Князь погодивсь, і звелів він

Найсильнішого знайти...

Та на герць ніхто в державі

Не зважається піти.


Засмутився Володимир...

Аж прийшов якийсь дідусь:

„Син побореться, мій князю,

І поборе, побожусь.


З ним колись ми посварились,

Пам'ятаю, як тепер,

М'яв він шкуру, так, повіриш,

Спересердя всю роздер”.


Привели до князя хлопця:

Соромливий, мовчазний,

Невисокого і зросту,

Хоч доволі кремезний.


„Може, хочеш, князю,

Чи міцна моя рука,

Роздражніть на пробу жаром

Найсильнішого бика”.


Роздражнили. Бик на хлопця,

Але той схопив за бік

І кавалок м'яса вирвав...

Бик упав і кров'ю стік.


„Добре!” — князь сказав до хлопця,

А військам своїм звелів,

Щоб озброїлись і ждали

Щохвилини ворогів.


Третій довгий день минає

І ідуть борці на бій,

Князь і хан собі гадають:

„Хто поборе — твій чи мій?!”


Печеніг угледів хлопця

І сміється: „От, дурне,

Подолати, побороти

Воно думає мене!!”


Не злякався Кожум'яка

І боротися почав.

Повертав борця і важив,

Потім, наче кожу, м'яв.


І нарешті, наче бочку,

Ухопив і кинув вмить.

На землі без руху мертвий

Печеніг-борець лежить.


І на тім славетнім місці,

Де страшний борець упав,

На тім місці Володимир

Переяслав збудував.