Всі публікації щодо:
Олесь Олександр

Колись здавався ти мені орлом підтятим

Колись здавався ти мені орлом підтятим

І в полі кинутим в агонії сконать...

Очима стежиш ти за ворогом проклятим,

Що хтів тебе ногою розтоптать.

Ти гнівом дишеш і гориш, а не конаєш...

Щоб впитись, шарпаєш кігтями по землі,

Одним крилом граків ти відбиваєш

І сам лежиш на зламанім крилі...

Колись здававсь мені ти лицарем прекрасним,

Що ліг в степу на камені спочить...

Ти важко спиш і марищ боєм щасним,

А ворог твій вже травами сичить...

Тебе взяли... Кати твої ламають руки,

Зривають твій мушкет з могучого плеча”,

Дарма, дарма впиваєтесь, гадюки,—

Його рука не випусте меча.

Народе мій! І ти — орел, вночі підтятий,

І чом не лицар ти, захоплений в полон?!

О орле мій, мій велетню крилатий,

О лицар мій, покараний за сон!..

Чому ж ти, орле мій, з орлами не літаєш,

А крила веслами волочиш по землі?!

Чому ж ти, лицар мій, на герць не виступаєш,

А вітром жалібно голосиш на ріллі?!.

І що орел, коли його орлина зграя

Не рве з землі в блакить ясного дня,

І що за лицар ти з усмішкою льокая,

Без гордих дум, без честі і ім’я?!

1908 р.