ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

БДЖІЛКА І ЗОЗУЛЯ - ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ - Українська література - Література для дітей

„Бджілко! — крикнула зозуля, —

Сядь, спочинь зо мною.

Любо, мило спочивати

В холодку весною!

Будем звідси ми дивитись,


Як земля радіє,

Як горить і сяє сонце,

Як садок біліє.

Будем слухати з тобою,

Як степи співають,

Як шумлять широкі ріки,

Як вітри гуляють”.

„Ой зозуленько ледача, —


Бджілка одказала. —

Чи не гріх тобі казати,

Щоб і я гуляла?!

Подивися: все працює

На широкім світі,

І у лісі, і у полі,

І в ясній блакиті.

Ось несе горобчик гусінь

Діток годувати,

Ось комашка травку тягне

Хатку будувати.

Там кує ковалик-дятел,

Нірку жук копає,

В небі вітер хмару гонить,

Де дощу немає.

Чи не соромно ж, зозуле,

Цілий день гуляти?


Чи не краще й веселіше

Жити-працювати?!

Прощавай: немає часу!

Треба мед збирати,

Треба кожну квітку в полі

Бджілці облітати.

Як зима страшна настане,

Полетиш ти в вирій,


Я ж останусь зимувати

На Вкраїні милій.

Буду ж дбати я весною,

Щоб було що їсти,

Як сніги та хмари вкриють

Сонце променисте”.

Заспівала бджілка пісню,

В сизім полі зникла.


А зозуля засмутилась,

Бо робить не звикла.