Всі публікації щодо:
Олійник Борис

Парубоцька балада

Я летів красивим чортом

На коні, як ворон, чорнім -

Біла піна падала, мов сніг, -

Ех,

до тієї Чураївни,

Що клялась від третіх півнів

Рушники послать мені до ніг,

Та

до тієї... до такої,

Що як поведе рукою -

Солов’ї вмирають навесні!

Я летів...

А на Купала

Дві зорі підбито впали,

Заридав у глухомані сич...

Гей, скоріше, коню-друже,

Щось мені на серці тужно,

Щось не договорює ця ніч.

Та

ще ж, як на чиюсь намову,

Загубилася підкова...

Щось недобре затаїла ніч.

Я влетів з розгону в ранок

Під високий білий ґанок,

Де колись уста її пізнав...

Тільки ж чом це так вогнисто

Сіють музику троїсти?

Чуєш, коню, що б воно за знак?

Розчахнулись нагло двері -

Став біліший від паперу:

Вийшла Чураївна... у фаті.

Тонко скрикнула, мов чайка.

Випала у свахи чарка.

Три музики зблідли, як святі.

Вмерзнув повід у долоню.

Так оце виходить, коню.

Ми з тобою гнали крізь віки,

Щоб Зеленої неділі

Встигнуть... на чуже весілля?

Де ж твої, Марусю, рушники?!

Щось лепече про розлуку,

Простягає білу руку, -

Повертаймо, коню... в три хрести!

Та

скоріш від цього саду,

Де зустрів я ніжну зраду.

Та не слухай тоскного: “Прости!“

Люто вилетів на греблю,

Вдарив тугою об землю -

Обірвались струни у музик.

Закричали треті півні,

Впала з горя Чураївна

Головою в проданий рушник.

Ще не раз ти, Чураївно,

Скрикнеш чайкою осінньо,

Коли я попід твоїм вікном

На коні, як ворон, чорнім

Пролечу красивим чортом,

Хрещений весільним рушником.

Ех,

до тієї... до такої,

Що як поведе рукою -

Скрипка заголосить під смичком

Та

до тієї, до другої,

До тії... та не такої.

Під чиїм же, коню, ми вікном?!