ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ

РОБІТНЯ

День — прямокутник матового шкла,

Велика грудка кинутого снігу.

На ясність дум. На маєстат чола.

На стіл просторий і розкриту книгу.

Просте каміння — як прості слова,

Відбите світло — шелести і шуми,—

Вони звучать, мов мушля, що хова

Ще музику глибинної задуми.

Чим заступити ці легкі рядки,

Прозору радість творчого спокою,

Річевість і упевненість руки?

Та вийдеш ти з затишного покою,

І десь на розі, там, де ми берем

До рук газету, в поспісі зімняту,

Тебе розітне лезами сурем

Невблаганна екстаза атентату.