ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ

Грудень 1932 - ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ

Слова, що прості і суворі,

(А інші - негідні слова),

Як їхні децизії скорі,

Як велич того Різдва,

Як їхня перервана мова

У мурах глухого двора,

Бо лаврами діл, а не слова

Вінчає велика пора.

За нами розгубленість мертва,

Де страх і покора - закон.

Там втрат не буває, де жертва -

Здобутий в огні бастіон!

Ім’ям невблаганним свободи

Здолали ми й кинули ниць

Понурі карпатські проходи,

Асфальти далеких столиць.

А тут - на міста й хутори ми

Залізну накинули сіть.

Тут скрізь наше військо незриме

У хижих залогах стоїть.

На площі, у соннім льокалі,

Де нудиться офіціянт,

Весь в сірому, нервом зо сталі, -

Зачаєний командант.

Зв’язковий. Сухе привітання.

Кашкет, окуляри, ровер.

І схована карта остання -

В кишені його револьвер.

Наказ був палючо-огненний,

Та кригою дихає суть.

А завтра газетні сирени

По світу його рознесуть.

Сестра, а другому - мати.

Містечко - як сіра твань,

Товаришу мій, брате,

Горіння одних бажань!

Не бійтесь, напне до болю

Ваш шлях, як струна, прямий

Кремінно-тверда воля

Того, що є зв’язковий.

Містечко - як сіра змора,

А потім - його нема.

Лише свистіння простору,

Безумність лету сама.

Не стримать, не захитати.

Рука і дух без оков.

Товаришу мій, брате,

Нас вдруге єднає кров!

Сміялись загонисто-дзвінко

І всі споважніли нараз,

І вже в коридорах будинку

Луною відбився наказ.

Цівок одсахнулися гади.

Хтось крикнув, упав і зомлів.

П’ять хвиль української влади

На цьому клаптеві землі!

Лягати! Тут жартів немає!

Непослух? Так от тобі, от!

Жорстоко-суворо карає

Злочинця державний народ!

Потрібно усіх в роботі,

А серце 6’є, як обух.

Прокляття моїй плоті,

Що слабша за мій дух!

Це кров наша тут заклята,

Закута в сріблі душа!

Один поновну заплату –

І кров, і душу лиша.

Таж куль в магазині було ще,

А свідок - лише стіна.

Сховати — що, найдорожче:

Сховати їх імена.

А стріли усе частіше.

Годинник такий прудкий.

Рішучий начальник свище.

І чують боєвики.

Був гострий наказ у звуку,

Слухняно-рвучкий - відлив,

Коли на ворожім бруку

Ти тіло своє залишив.

Усі одинадцять у зборі

Були під мороком віт.

Та два - стояли прозорі.

Один відбирав звіт.

Найтяжче - це поконати

В цій ночі чорній, без дна.

Товаришу любий мій, брате,

Опоро моя одна!

І ловите чуйним вухом

Кроки у тьмі густій.

Одним блискавичним рухом -

На їхнє зухвале „стій!”

Проклятий невиразний ранок.

Невиразні луни облав.

І простори, де наостанок

Зацькований вовк пробігав.

Погоня все ближче і ближче.

Кільце все тісніш і тісніш.

Чоло їм поставити? Ні ще!

А куля? Про кулю облиш!

Майно революції – цінний

Живий боєвик повсякчас.

Сьогодні найбільшого чину

Вона зажадає від нас.

Товаришу любий мій, брате,

Дивися у вічі рабам, -

Як будете так воювати,

Вкраїни не бачити вам!

Слова, що прості і суворі,

Як велич того Різдва,

Що нас у горінні, не горі,

Порвало і ще порива.

Товаришу любий мій, брате,

Хіба упокорить нас це?

Хто вмів справедливо карати,

Той дивиться смерті в лице!

Для тих, що, нікчемні і кволі,

Заквилять про зламаний цвіт, -

Неугнутість нашої волі

І нашої віри граніт!

У стінах будинку старого

Зростає і зводиться чин.

І сяє обличчя в одного,

І німо могутен один.

Нікому ніколи не стерти,

Що - сріблом ясної сурми:

Шкодуємо тільки, що вмерти

Удруге не зможемо ми!

Їх душі - горіння і криця –

У нашому завжди гурті,

Братів по далеких в’язницях

І тих, що упали, братів!

Дорога пряма і одверта,

І твердо іде легіон.

Там втрат не буває, де жертва –

Здобутий в огні бастіон!

Хто має уші - хай слуха!

Хто має серце - люби!

Встає цитаделя духа –

Десятки літ боротьби.

1933



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.