ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА

Самота - ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА

Я в цю добу і підступну, й криваву Прагну лише самоти. Навіть за долю свою, і за славу, І за молитву мети.

І за ту муку, те слово велике В шумі бездушних розмов, Що визначає первісне і дике В серці життя і любов.

Бо почуття наші в серці самітні, Наче із квіток вінки, Сплетені к святам на грядці у квітні В храм і вночі гомінкий...

Котрі, зів'явши, летять під ограду В затінки хмелю та ніш, Де тільки вітер пропащу принаду Збудить в останній крутіж.

І через те самотини я хочу Там, де самотня блакить, Щоб не любов собі мати, а творчу, Хоч і єдину, мить.

Бо і любов нам живе, і страждання Свіжим цвітінням тривог, В час, коли творчі безумні змагання Є невмирущі, як Бог.

І через те мені в лісі і в хаті Світить, неначе мета, Може, і в людськім неситім проклятті Творча моя самота.