ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА

НЕЗМІННІСТЬ - ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА

Прозорого серця висока погода

сьогодні пустила над світом плисти

тонесенькі хмари, відбивши їх в водах

баварських озер, мов з латаття листи.

Налиті живицею сосни рожеві

малої гіллячки не рушать ніде,

бо тиша у лоно щасливому дневі

від Альпів далеких незримо іде.

І кожного дерева стовбур порою

дзвенить, мов струна, що зачула смичок

коли відривається тільки вагою

і падає вниз крізь гілляки сучок.

І жодного птаха з прив'ялого зілля

не чути чогось в нерухомім бору,

і навіть на луках тримає неділя

урочисту тишу, мов гори, стару.

І тільки з-за лісу із палої брості

кричать у баварів уперто півні,

які віщували і щастя і гості

в далекій черкаській моїй стороні.

А що вони значать тепер в блуканині?

Вже певно не те, що співанням раніш,

коли і кімнати не маю я нині

без свідків чужих прочитати хоч вірш.

Не те тут говорить і сміх для привіту,

й душа у молитви вже, певно, не та,

і тільки на тлі безконечного світу

та сама і незмінна моя самота…