ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА

ДУМКИ, ЩО ВИНИКЛИ ПІД ЧАС ПИСАННЯ КНИЖКИ “РОТОНДА ДУШОГУБЦІВ“ - ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА

1. Хто в мистецтвi має розум, а не має почуття, той не має генiя. А хто не має розуму, а має почуття, той божевiльний. Тiльки той, хто у мистецтвi має i розум, i почуття, — держить у собi свiтло дня, i ним тодi цiкавляться i полiсмени всього свiту.

2. Неохайнiсть у композицiї якогось твору мистецтва i неохайнiсть в обробцi не можна простити жодному мистецькому майстровi, бо неохайнiсть вiднiмає блиск поезiї навiть у самого життя людського, а не лише у якости якоїсь працi. Неохайнiсть не можна вибачати навiть тодi, коли мистець занедужав або омертвiв духом вiд недуги. Неохайнiсть порушує усталений лад етичного свiту i наближує його до катастрофи.

3. Поетом зву я ту людину, що про Бога, i про людей, i про речi свiту може сказати правдивiше, нiж я.

4. Коли розумна людина виявляє свою дурiсть, тодi вона вiльна i незалежна нi вiд кого, бо боятися глупоти — це боятися оточення i бути залежним. I залежнiсть є найкращий екзаменатор мудрости.

5. Я гадаю, що коли тяжiння мiж космiчними рiчами є, то простiр, у якому пробувають згаданi тiла, все зменшується i зменшується на пiдставi Кеплерового закону, що говорить, що тiла спрямовуються до сполуки мiж собою. Тому ми, iстоти, що думаємо, мусимо чекати знищення всiх незчисленних речей у однiй унiверсальнiй речi одної форми.

6. Люди взагалi живуть тiльки почуттям, а вимагати вiд їх, щоб вони жили думками, це однаково, що вимагати у богiв, щоб вони нас почули.

7. Люди розповiдають для того, аби повiдомити одне-друге про себе те, що вони узнали. I книжки пишуть про те саме. Але через те, що ми, люди, живемо своїм вiком на одному малесенькому мiсцi i дивимося у одно малесеньке мiсце просторiв неба i землi, то ми i взнаємо про себе завжди те саме, що узнавали нашi предки i нашi товаришi. I будемо узнавати те саме, що вже узнане, тiльки що у логiчних реченнях ставитимемо роздiловi знаки у iнших мiсцях. I це нас тiшитиме i трохи вдовольнятиме, бо ми будемо завжди дiяльнi.

8. У нас немає вiльної преси, бо дурiсть i безсовiснiсть є страшнiше невiльництво вiд крiпацтва. I наша оригiнальна думка є першою жертвою наших газет i журналiв i приречена ними до перманентної зради своїй нацiї. Приречена до мовчання, яке в наших умовах кричить голоснiше i красномовнiше до нашого могутнього ворога, нiж базарнi голосномовцi та радiєвi апарати.

9. Цiлий вiк жити обов'язком — це бути арештантом, хоч i не пробувати в тюрмi. Але якби добровольцiв для такої неволi не хватило, то це й був би кiнець свiту.

10. Послухай чорта, то будеш сподiватися рiг собi на чоло.

11. Бути дурним — це щастя людинi на нашiй землi, похоже на те, що античнi греки колись скорботно визначали, кажучи: “Найщасливiший той, хто ще не народився. А як народився, то буде щасливiший, коли швидше умре“. Та удавати дурного — це бути мудрим на цiм свiтi. Тiльки що мудрiсть, ми знаємо, все ж таки менша вiд щастя.

12. Показати людину засобами мистецтва — це показати дурiсть i мудрiсть нашого часу, а Автора показу явити божеством, яке завжди нещасливе вiд ясного бачення свiту.

13. Мудрi люди не для того говорять свої думки, щоб показати, якi-то вони мудрi, а для того, щоб поганi життьовi явища освiтити думками i врятувати людськi душi вiд непотрiбу, а добрi явища життя пiдтримати i зацiкавити ними школярiв.

14. Мудрих людей форма цiкавить тiльки тiєю якiстю, яка допомагає сприймати думку просто i всеосяжно. Вони не неокласики.

15. Молоденьке сонце на обрiю i людина з поверненим лицем до його — двi речi. якi творять свiжiсть думки. I нiколи та людина, що має ясне i свiже сприймання свiту, не може бути злочинцем. I через те треба, щоб люди не утомляли одне другого.