Всі публікації щодо:
Павличко Дмитро

Ластівки

У присмерку літають ластівки

Так низько,

ніби в землю поринають,

І виринають з неї, мов з ріки,

Крильми собі дорогу протинають.


Шугають у зеніт, а відтіля,

Як чорні зорі, падають, як сльози...

А над хатами — „вісімка”, „петля”, —

О летуни мої, о віртуози!


Розплющитися можна об стіну,

Об камінь груди на льоту роздерти...

Невже вони за ту мухву дрібну

Готові кожну мить безглуздо вмерти?


Ні, їхня гра — не тисячі погонь,

Не їдла прагне серце ластівоче;

Його не голод гонять, а вогонь,

Що з молодості в крилах палахкоче.


Це небезпека й шал стрімких падінь.

Це весняне шугання понад тучі.

Я чую в серці, того льоту дзвінь,

Крил очманілих помахи палючі.


Розплющитися можна об стіну,

Роздертися на променях світання...

Це все пусте, як ти несеш весну,

Як будиш льотом льоту пожадання.


1965



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.