Всі публікації щодо:
Павличко Дмитро

Ластівки

У присмерку літають ластівки

Так низько,

ніби в землю поринають,

І виринають з неї, мов з ріки,

Крильми собі дорогу протинають.

Шугають у зеніт, а відтіля,

Як чорні зорі, падають, як сльози...

А над хатами — „вісімка”, „петля”, —

О летуни мої, о віртуози!

Розплющитися можна об стіну,

Об камінь груди на льоту роздерти...

Невже вони за ту мухву дрібну

Готові кожну мить безглуздо вмерти?

Ні, їхня гра — не тисячі погонь,

Не їдла прагне серце ластівоче;

Його не голод гонять, а вогонь,

Що з молодості в крилах палахкоче.

Це небезпека й шал стрімких падінь.

Це весняне шугання понад тучі.

Я чую в серці, того льоту дзвінь,

Крил очманілих помахи палючі.

Розплющитися можна об стіну,

Роздертися на променях світання...

Це все пусте, як ти несеш весну,

Як будиш льотом льоту пожадання.

1965