МИХАЙЛО ПЕТРЕНКО

НЕБО - МИХАЙЛО ПЕТРЕНКО

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, боже, ти криллів не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав!

Далеко за хмари, подальше од світу,

Шукать собі долі, на горе привіту,

І ласки у зірок, у сонця просить,

У світі їх яснім все горе втопить;

Бо долі ще змалу здаюся не любий,

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;

Чужий я у долі, чужий у людей:

Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся лихом, привіту не знаю,

І гірко, і марно свій вік коротаю;

І в горі спізнав я, що тільки одна, —

Далекеє небо, — моя сторона.

І на світі гірко; як стане ще гірше,

Я очі на небо, — мені веселіше!

І в думках забуду, що я сирота,

І думка далеко, високо літа.

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля.

Я землю б покинув, і на новосілля

Орлом бистрокрилим у небо польнув,

І в хмарах навіки од світу втонув!