Всі публікації щодо:
Петренко Михайло

“Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче...“

Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче,

Як вітер осінній в діброві заплаче,

Головоньку схилиш, слізьми обіллєшся,

Від думки, від горя у поле плетешся?

Хіба ж ти, козаче, із вітром здружився,

Що вітер заплакав, а ти й зажурився;

Хіба тобі ні з ким ділитися горем,

Як тільки що з вітром, як тільки що з полем?

Чого твої очі, такі ясні очі,

Як зірки вкраїнські о самій півночі,

Наллються сльозами, як глянуть за гори,

Де сонечко ясне сідає у морі.

Ой, мабуть, мила твоя там витає,

Де сонечко ясне за гори сідає;

Ой що ж за недобра далекая мила;

Без жалю навіки козака згубила!

Як наші дівчата ранком коло хати

Начнуть потихеньку пісень затинати,

Чому ти, козаче, пісень не співаєш,

А все тільки нишком слізки утираєш?

“Того я горюю, того плачу, люде,

Що плачучи, кажуть, серцю легше буде!

Бо всі пару мають, у всіх є дівчина;

Тільки я не маю, один, як билина!“ 

На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.