Всі публікації щодо:
Поліщук Валер’ян

Смолистий соняшника дух

Смолистий соняшника дух,

Що жовтим решетом вдивляється до сходу,

Бо, як жертовник, день потух,

І п’яно снить про теплу насолоду

На тонкому стеблі ой синя, синя струя

Маленькою, чорнявою голівкою

В блакитному вінку

До неї тулиться волошка,

Немов весільна дружка,

І щось розказує про молодого буркуна

„Не вір йому, не вір”,—шепочеться вона...

„А там тебе чекає мак...

Ну чим тобі не пара, не козак?”

І знов схиляється, і знов шепоче.

А ніч надходить стиха

І довгії мружить очі,

І шелепить колючками, немов зітхаючи, будяк,

Крізь сон шепочучи: „Заколиши мене...

Так, нічко... так...”