Прокопович Феофан

МИЛІСТЬ БОЖА - Прокопович Феофан

Це перша українська п'єса, в якій відтворено події народно-визвольної війни 1648—1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького. Вона написана і поставлена на сцені в Київській академії 1728 р. до 80-річчя початку народно-визвольної війни. Дослідники приписують н викладачам поетики і риторики в Київській академії в ці роки — Феофану Трофимовичу або Іннокентію Неруновичу, Ідейно-художній зміст драми підпорядкований ідеї патріотизму, пройнятий вірою в майбутнє України, 3 ряду монологів глядач і читач довідуються про хід війни та її переможний кінець, про повернення Богдана Хмельницького до иєва, його урочисту зустріч. Перемоги Богдана Хмельницького пояснюються в драмі як прояв Божої милості. Таке трактування історичних подій — данина традиціям шкільної драми. Автор драми „Милість Божа”, йдучи в руслі передових ідей свого часу, прагне протиставити Богдана Хмельницького як захисника інтересів широких народних мас не тільки польській шляхті, а й старшині, яка по закінченню визвольної війни 1648—-1654 рр відійшла від народу і прагнула визискувати його. Цей мотив звучав особливо актуально, оскільки в час написання і вистави твору становище трудящих мас значно погіршало. Загалом драма „Милість Божа” правильно відбивала настрої українського народу XVIII ст., у чому її особлива цінність.

(Уривки)

МИЛОСТЬ БОЖІЯ,

УКРАЇНУ ОТ НЕУДОБНОСИМИХ ОБИД ЛЯДСЬКИХ ЧРЕЗ БОГДАНА ЗІНОВІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО,

ПРЕСЛАВНОГО ВОЙСЬК ЗАПОРОЗЬКИХ ГЕТЬМАНА, СВОВОДИВШАЯ, І ДАРОВАННИМИ ЄМУ НАД ЛЯХАМИ ПОБІДАМИ ВОЗВЕЛИЧИВШАЯ, НА НЕЗАБВЕННУЮ ТОЛИКИХ ЄГО ЩЕДРОТ ПАМ'ЯТЬ РЕПРЕЗЕНТ0ВАННАЯ В ШКОЛАХ КІЄВСЬКИХ 1728 ЛІТА

ДІЯ І

ЯВЛЕНІЄ 1

Богдан Хмельницький оплакує козацьку долю.

Гей вже нашої слави занепад

послідній,

Чого в світі живучи, дождав

козак бідний!

Уже так козакуєм ми всі під

ляхами,

І чого вже не роблять ляхи нам

з жидами!

Честь і славу всю нашу в ніщо

обертають,

І імення козацьке згубить

помишляють.

Чи ж ми, ляше, від тебе такого

чекали,

Чи це плата за вірність, що ми

показали,

Як на морі та суші — не раз

так бувало —

Ворогам твоїм роги усім

притирали?

ДІЯ II

Кошовий

Поки сила наша є, поки духа

стане.

Оборонимо себе, вельможний

гетьмане,

Туркам ми і татарві ув очі

ставали

За плюгавців тих, коли бої

починали.

Та хіба ж проти ляхів не

візьмемо зброю

І за біди немалі не рушим з

тобою!

Добре знаєм: нам усім Вкраїна

є мати.

Хто ж не хоче руки їй у поміч

подати,

Матері, що гине, той каміння

твердіший

І від лева-хижака незмірно

лютіший!

Ми не мали і раніш од цього

одмови,

То тим більше і тепер служити

готові,

Будем матір і себе в бою

Хоч помремо, а ляхів підемо ми

бити!

………………………………………….

Хмельницький

Не бійтеся, надію у Бозі

тримаєм

І ворога в надії отій

подолаєм,

А що на службу в церкві ви їм

присягали,

Умову перед Богом належну

поклали,

Скажу: коли не будуть ламать

нашу віру

І добру не порушать у тім вони

міру,

І дійово віддячать за службу

всю нашу,

Ми з ними пити станем добра

повну чашу,

Ну, а коли ту віру свою не

тримають.

То вірності для себе даремно

чекають.

ДІЯ ІІІ

ЯВЛЕНІЄ 1

Україна просить про Божу поміч та сприяння Хмельницькому.

Україна

В моїх безмірних бідах і в

Невисказанній

Хворобі та печалі, в невтишнім

риданні.

Як серце гірко стогне, вже

трохи відради

Від тої є утіхи: в моїй цій

загладі

Мої, нарешті, діти од сну вже

постали

Важкого і байдужість далеко

прогнали

Від себе, а всі разом взялися

гадати,

Щоб матері пропасти дорешти

не дати.

І страх і малодушній від серця

відклали.

Сміливість і безстрашшя відтак

позлучали.

………………………………………….

Богданові моєму з'яви

невимірну

Ти ласку і стовпом стань

міцним і опірним.

Від ворогів жорстоких його

заступивши,

І воїв правовірних моїх

захистивши.

Вчини, щоб ті, которі мене

хотять вбити,

Залишились у брані ганьбою

покриті.

Хай ті зрадіють, которі в тобі

сподівання

Кладуть і допомогу візьмуть у

стражданнях.

ЯВЛЕНІЄ 2

Вість

Не плач, о Україно, не треба

тужити,

Печаль пора на радість вже

перетворити,

Уздріла тебе з неба горішня

зіниця,

Тобі увіч сприяє скрізь Божа

десниця.

………………………………………

0 дивнії побіди твої, а всі тії,

Котрих за Віслу страх був в

ліси прегустії

Розніс, супроти знову всі разом

зібрались

Числом над тридцять тисяч,

вони перебрались

Відтак за Константинів, на

річку Пиляву,

Хотіли повернути свою, бачте,

славу,

З ганьбою та безчестям

нечуваним, вічним,

З наругою своєю, стидов'ям

незвичним

Безтямно у незвісні місця

повтікали,

Як тільки в полі в очі

Хмельницькому стали.

Коня хто, а хто шаблі, вуздечки,

кульбаки,

Хто воза, хто хомута, а хто

і собаки

Чи іншого чого там, аби лиш

дістався —

У страсі поза Віслу відтак

поспинався.

Покинувши добро все: усі свої

рисі,

Соболі, горностаї, вовки, куни,

лиси,

Сибірки, ванни, конви, імбрики,

намети,

Всі срібнії мідниці, фарини,

паштети,

Столи, креденси, цукри і скрині

губили,

Окованих возів там сто тисяч

лишили.

Всі іншії користі тут не

вичисляю,

Були бо незчисленні — напевно

це знаю.

Там досить вже грабунки твої

відтрудили,

Що старости й жиди їх тобі

наробили

Так їхня тая втеча увіч

здивувала

Вождя і вслід за ними в погоню

погнала

До Львова, а Небаба, Нечай,

Півкожуха

І Тиша, збоку йдучи, щоб їх ані

духа

В нас не було, подбали; де їх

досягали,

То честі тобі в славу вони

додавали.

Та не було під Львовом із ким

воювати,

А міста не хотів він даремно

псувати,

Тоді сукна на викуп козацтву

прислали

І вимовлену суму грошей

наскладали.

Вже далі, Україно, Богдан твій

ступає,

Від Львова під Замостя нараз

досягає,

За ним повсюди слава гучная

проходить,

Ім'я його й за море останнє

доходить.

Ляхи у ляк упали, аж тільки

повіють

Вітри, то вже Хмельницький

іде, розуміють.

Такий-то був великий ляхів той

воїтель,

Від Бога тобі даний, Вкраїно,

Збавитель.

Україна

Слова твої чудово мене

утішають,

Коли такії великі побіди

звіщають;

Нехай же за цим словом добро

мені буде,

Нехай Богдан, побідник

великий, прибуде!

Діти українські

Ти, ревністю святої віри

надихнувшись.

Вступить у бій дерзаєш, жаху

не відчувши,

Від ворога, Богдане, ти її

рятуєш

І праведно, достойно з нею

торжествуєш.

Ворога бо пекельні, вражії

навіти

Не можуть христославців

щирих одоліти,

Тож доки буде віра наша

пробувати,

То доти буде слава і твоя

сіяти.